Великий Учитель великої когорти українських журналістів — Віталій Федорович Святовець, педагог, журналіст, письменник, затятий книголюб… Він був надзвичайно скромний за життя. Навіть говорив так, що треба було прислухатися… І до нього прислухалися. Він був більше, аніж скромний. Він боявся хоч чимось чи комусь бути незручним. І помер тихо. І похований, звичайно ж не на Байковому кладовищі…
Упокоївся Віталій Федорович у Горішньому Залуччі Снятинського району на Івано-Франківщині… Відтепер кожен з нас, хто знав цю дивовижну людину і кого доля закине на Франківщину, пам’ятаймо про Горішнє Залуччя… Наш Учитель звідтам виглядає на нас…
***
Одразу по тій сумній події, п’ять років тому, у соціальній мережі було багато відгуків. Ось декотрі на його світлу згадку…
… Туга – невимовна. Кожен, хто навчався у Віталія Федоровича, відчуває, що пройшов «школу Віталія Святовця», ту школу, з якою ми насправді ніколи не розлучаємось. Бо живемо зі Святовцевими уроками, його голосом, прикладами з літератури і прикладами з життя…. Навчатися у нього – це був ніби «університет в університеті».
Його уроки – вічні, бо переходять від покоління до покоління.
Ця Людина дала кожному з нас дуже багато.
Той, хто утривалив спілкування з Віталієм Федоровичем після університету (а я, на щастя, належу до них), знає, що таке телефонні розмови з Ним.
Тривалі, змістовні, спогадальні, завжди бажані, бо цікаві.
Не забути ані фольклорної практики, яку він нам запропонував здійснити під час зимових канікул, ані всього того, чим обдарував і чим спорядив нас у подальше журналістське життя.
Царство небесне і Вічна Вам пам’ять, дорогий Віталію Федоровичу!
P.S. Водночас хотілося б уточнити, що родом Віталій Федорович не з Франківщини, а з Чернігівщини: народився у Бобровицькому районі, а потім родина змушена була переїхати до сусіднього, Козелецького (про це мені рік тому розповідав сам Віталій Федорович).
А поховано його на Франківщині тому, що звідти родом його дружина. Майже щороку вони виїздили туди з Києва «на літо». Цього року через хворобу «літо» продовжилось… аж до грудня.
5 грудня, яке відтепер – День пам’яті Віталія Федоровича Святовця.
Вчителя дорогого й незабутнього!
Сергій Козак
… Велика Людина! Для мене Вiталiй Федорович — совiсть, зразок, доля… Саме вiн першим посвятив мене у журналiстику. Низький уклiн, вiчна пам’ять.
Юрій Дараган
… Улюблений викладач, надзвичайно цікаві лекції, прекрасна людина. Дуже шкода. Царство йому небесне!
Юрій Лисенко
… Світла пам’ять Великому Майстру з когорти славних викладачів журфаку… Мені пощастило навчатися у Віталія Федоровича на підготовчому відділенні. І ті сходинки, про які написав мій однокурсник Леонід Ісаченко, я все ж порахувала. Сказала про це Віталію Федоровичу і додала, що поки підіймаємось ними на заняття, то прокидаємось… За що отримала схвальну посмішку.
Вчились ми у першу зміну. Ліфт у нашому корпусі на ВДНГ не працював і доводилось напівсонними бігом долати ті східці на сьомий чи то восьмий поверх, бо частенько запізнювались. Під час такого «сходинкового марафону» важко було не прокинутись. Щоправда, тепер і не згадаю, скільки їх було тих сходинок…
Але добре пам’ятаю «уроки Святовця», які навчили мене бути спостережливою і уважною, придивлятись до деталей. Це знадобилось не тільки в професії, а й у житті…
Коли ми закінчували підготовче відділення, я отримала в дарунок від Віталія Федоровича його книжку для дітей. На жаль, вона не збереглася… На жаль… Уклін ВАМ, вчителю!
Олена Яхненко
… Сумно-сумно. Я і досі памятаю його голос. А ЙОГО наука про художню деталь мені дуже прислужилася. Світла людина і світла память.
Валентина Мастєрова
… Пам’ятаю на ПО була традиція — першокурсники журфаку приходили до нас, «нульовиків». Святовець привів Леоніда Ісаченка. Віталій Федорович сказав тоді, що це – другий Іван Левицький.
Він вже тоді бачив і вмів оцінити, допіру прихований, талант письменницький…
Останній раз я бачив Віталія Федоровича кілька років тому біля Володимирського собору. То було на Маковія.
Віталій Федорович працював там поряд, в університеті ім. Драгоманова. Запрошував у гості.
Але якось не судилося нам більше зустрітися…
Святий був чоловік. Царство йому небесне і життя вічне.
Ярослав Садовий
… Незабутня людина. Мій перший педагог в Університеті Шевченка…
Анатолій Матвійчук
… Світла память Великому Майстру художньої деталі без якої не може бути художніх образів. Його лекції, його наука і почуття гумору – то неповторне! Жаль, що в інші світи відходять кращі викладачі журфаку — інституту журналістики. Вони засіяли ниву, і кожним здобутком своїх студентів, не зважаючи на вік, пишатимуться.
Віталій Чепіжко
… Він мене прийняв на навчання. На підготовчий факультет. Так і сказав після співбесіди: «Іди в аудиторію і учись». З аудиторії, щоправда, мене виганяли. Заходила з журналом методист, робила перекличку і мене, як зайвого, виганяла прямо з семінару (я приїхав з армії на 7 днів пізніше і був 21-им на 20 місць). Не було і місця в гуртожитку, довелося кілька ночей спати на вокзалі, потім спав на стільцях біля ліжка Дарагана, Льохи Мельника, Кугука і Логвінюші. Дякую хлопцям, і таки потім декан Кошик мене зарахував на вечірній курс. Кошик мені сказав тоді, що Святовець наполягав, аби я вчився. Кажуть, що коли людина вмирає, то вона декілька днів бачить, що довкола відбувається, душа ще тут, поміж своїх близьких і знайомих. Може, ще й читає, що ми тут пишемо… Тоді сподіваюсь, що Віталій Федорович прочитає і мої слова подяки, і зрозуміє як я йому вдячний за все, що він для мене зробив!
Слава Федченко
… Слава, у мене майже така ж історія. Тільки сталася на екзамені влітку після підготовчого. Викладач з української вирішила, що я не достойна навчатися в університеті, бо… товаришую зі слухачами з російської групи. Так і сказала. Я вийшла з аудиторії ридаючи, а ж тут — Святовець. Пішов до тої викладачки, поговорив. Вийшов, заспокоїв. Каже: все гаразд. Іди, навчайся.
Лариса Божко
… Світла пам’ять… Викладати під час нашого робітфаківського гарту (75-76 рр.) він почав якось не з грудня, а вже після Нового року. Звичайно, не помітити його було неможливо — з його баскетбольною статурою. І голос аж здається не відповідав його солідній фактурі — був тихим, спокійним. Запам’яталося, як аналізуючи твір одного з наших колег -слухачів, він висловився так поетично-образно – «Дарує нам товариш Гриша букет із польових селян»…
Сергій Савелій
… Царство Небесне, Віталію Федоровичу, прекрасною був людиною. Низький уклін Вам. Хай земля буде пухом!
Світлана Ліпінська
… Віриться, що читає всі ці рядки Душа Учителя. Бо Любов – то її Безсмертя.
Лідія Рижкова
