Біля Дарницького залізничного вокзалу я побачив чоловіка, що торгував побутовим дріб’язком, а коло нього – ворону. Вона сиділа поруч із ним і слухала, як чоловік розмовляє з покупцями. Я підійшов ближче. Як виявилося, це ворон. Звати його Карл. Йому один рік і він без однієї ноги…
Чоловік підібрав його, коли пташеня випало з гнізда і, щоб не роздерли коти й собаки, забрав додому. Незабаром Карл почав літати, але прив’язався до чоловіка, боявся вороння і жив на 
базарі. Він літав навколо чоловіка, навідувався в магазин. Його знали всі продавці і підгодовували. На ніч чоловік залишав ворона на складі, куди увечері ховав свої товари.
Одного разу він прийшов на базар пізніше, коли сторож уже випустив Карла. Його побачили підлітки й почали кидати в нього камінцями. Ворон не втікав, бо не боявся людей. Він з ними жив. Люди йому були ближчі і зрозуміліші за вороняче плем’я. Один камінь влучив у ворона й перебив йому ногу…
Чоловік заніс його у ветеринарну клініку, але ветеринари відмовлялись його лікувати. Сказали, що це дикий птах, і запропонували усипити. Чоловік почав їх просити, пообіцяв, що за все заплатить. Ветеринари не захотіли робити рентген і брати в гіпс ногу. Вони йому її… відрізали.
Зараз Карл вчиться літати з однією ногою, і йому важко приземлятись.
– Сьогодні він уже сідав на вивіску магазину, – мовив чоловік.
Я попрощався з ними, коли чоловік почав говорити з покупцем, а птах уважно його слухав, ніби намагався зрозуміти, про що говорить людина, яка стала центром його дивного воронячого всесвіту.
Володимир Даниленко
