Увесь учорашній вечір в інфопросторі — якесь абсолютне нестримне, як і належить стихії, цунамі подяк Залужному від багатьох, часто антагоністичних людей і середовищ. До якого додається обурення цим, загалом, давно очікуваним, указом про відставку. Такі емоції не підробиш, не прорахуєш, не простимулюєш.
Тим більш жалюгідними на цьому тлі виглядають штучні меседжі, які запускають із владних кабінетів. Мовляв, це звичайне управлінське рішення, не потрібно нагнітати, а потрібне «перезавантаження», нічого надзвичайного не відбулося, справа не в прізвищах…
Плюс переключення уваги на інші інфоприводи – реальні та вигадані. Ніби все технологічно і правильно, як книжка пише. Але – ні. Не працює. Природа популярності Залужного – ірраціональна. Тому боротися з нею раціональними методами – нераціонально.
Я лише доєднуюсь до стихії і кажу: дякую, пане Генерале. Ви вже є в підручнику з історії, але цей підручник ще в процесі написання. І ніхто не знає, що буде в наступних параграфах.
Олександр Черненко
***
Все оглянувши для порядку,
Всіх погладивши по голові,
Вийшов з хати дорослий дядько,
І лишилися діти самі.
Дядько рушив в свою дорогу.
В хаті ж дивляться дітлахи,
Як хлопчисько з Кривого Рогу
У кишені шука сірники…
Олександр Ірванець
