У колишньому колгоспному саду достигає білий налив. Ці яблука нагадують мені безтурботне дитинство, коли ми з ранку до пізнього вечора борсались у довколишніх ставках і перекушувати яблуками та смаженою рибою…
Ми виросли.
Ставки замулилися. Сад заріс чагарником…
Проте однак його вдалося вберегти від бездумного розпаювання. Важко, з потугами, але пробуємо витягувати зі старих русел прозору живицю…
Є надія й на те, що десятки гектарів старого саду колись омолодиться, він знову забуяє цвітом і рясним врожаєм, як і наша молода сільська громада.
Треба лише не наступати на старі граблі і не спричинитись до помилок минулого.
Віталій Назаренко
