Суспільство

Як мене угорка зваблювала «Колою»

Колись я пристрастно хотів покуштувати «Кока-Колу». Це було десь у першій половині 80-х. Я повертався, здається, із Жмеринки, з відрядження і сів на поїзд Будапешт — Київ. Нас в купе було двоє — я і угорка, яка їхала, як я зрозумів, аж із столиці своєї країни. Раптом я помічаю у неї маленьку пляшечку «Кока-Коли», яка, десь на третину недопита, стоїть на столі…

Угорщина, хоча була за залізною завісою, але не такою щільною, як СРСР. Тому західні товари проникали на угорський ринок. Я ж таке диво вперше побачив на власні очі. І справа не в напої як такому. А в тому, що це був символ західної цивілізації.

І мені смертельно захотілося покуштувати цей знаменитий напій. Ну, от просто хочу — і хоч стріляй. Але ж не стану я, гордий гражданін савєцкага саюза, випрошувати у іноземки таку милість.

Угорка ковток за ковтком допила той, як мені здавалося, божий нектар, і поставила порожню пляшку під стіл. А я лише спостерігав за нею спраглими очима. Так і не покуштував тоді «Кока-Колу». Покуштував уже, коли вперше виїхав за кордон. Покуштував і заспокоївся. Бо, їй-бо, совєцьке сітро було значно смачніше. Тільки не зачисляйте мене одразу в совкодрочери. Я досі переконаний, що «Кока-Кола» не найкращий символ західіної цивілізації. Так само, як і «МакДональдс». Я його покуштував вперше у Штатах і після того їм хіба що з великої необхідності. Правда, морозиво там дуже непогане.

Зрештою, відусутність «Кока-Коли» і «МакДональдсів» у совку – то було скоріше плюс, ніж мінус.

Юрій Луканов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.