Була колись в СРСР така всесильна державна структура – Держплан, яка «здійснювала загальнодержавне планування розвитку народного господарства СРСР і контроль за виконанням народногосподарських планів» (З Вікіпедії). Без адміністративного втручання Держплану, його «всеохоплюючого» планування у ті часи не можна було вирішити, скажімо, де і коли збудувати атомну чи гідроелектростанцію, освоїти нове вугільне чи газове родовище, збудувати, приміром, Палац культури «Україна» в Києві чи приміщення типової середньої школи у селі Ходорові Ржищівського району на Київщині.
З останнім згадуваним соціальним об’єктом у 50-і роки минулого століття трапилася, можна сказати, курйозна, дивовижна історія, яку я почув від свого колишнього багаторічного шефа – генерального директора Київської державної регіональної телерадіокомпанії (КДРТРК) Віктора Пасака.
Під час розробки Директив розвитку народного господарства СРСР на 6-у п’ятирічку (1956 – 1960) московські чиновники з Держплану припустилися грубої помилки – внесли до 5-річного плану проєкт будівництва приміщення 2-поверхової середньої школи у селі Ходорові Ржищівського району Київської області замість міста Ходорова Жидачівського району Львівської області.
Уявляєте різницю між двома Ходоровами? В одному – населення 10 тисяч і на все місто 3 переповнені школи (1850 учнів!), в іншому – всього 300 жителів і одна восьмирічна школа. Як і чому таке сталося, історія замовчує…
Коли ж директиви були затверджені черговим партійним з’їздом, місцеві українські партноменклатурники, отримавши із Москви важливий «дукумент» до виконання, схопилися за голову – та це ж неприпустима помилка! Втім, заперечити щось «нагору» не наважилися: Москва ж ніколи не помиляється. Тому план взяли під козирок, тим паче, що капітальні вкладення на будівництво вже були закладені у Держбюджет.
Ось таким чином 1959 року (достеменних документів, які б свідчили це, на жаль, немає, але у Вікіпедії знаходимо інформацію про те, що 1959 року восьмирічна школа стала середньою) у невеличкому селі на Київщині з’явилася сучасна 2-поверхова школа на 300 учнів.
Дарма, що такої кількості дітей у Ходорові взагалі не було! Тож для наповнення нової школи доводилося звозити учнів із сусідніх сіл – Ромашок, Грушева, Малого Букрина, Медведівки. А учні Ходорова на Львівщині тим часом залишилися «з носом».
1972 року Ходорівську загальноосвітню середню школу (на той час – уже Миронівського району) через нерентабельність таки закрили. Тривалий час приміщення стояло пусткою, аж поки наприкінці 70-х – на початку 80-х років з ініціативи тодішнього заступника голови Держтелерадіо УРСР І.П.Хропка (він свого часу вчителював у Ржищеві та працював у місцевому райкомі КПУ), а також тодішнього голови об’єднаного профкому Держтелерадіо УРСР В.В.Пасака його було взято на баланс комітету і перепрофільовано у Будинок відпочинку «Ходорів».
Для діток працівників Держтелерадіо України (та й для дорослих теж) тут було справжнє роздолля – чисте свіже повітря, буйна зелень, море сонця і піщаний пляж у затоці Дніпра. Але й історія того Будинку відпочинку також виявилася недовгою – наприкінці 90-х він припинив своє існування…
Мені довелося двічі (за час роботи в Держтелерадіо, Укртелерадіокомпанії, КДРТРК) побувати у Будинку відпочинку «Ходорів» – на суботнику 1982-го і на відпочинку влітку 1996-го, незадовго до його закриття.
Тепер, з плином часу, чого доброго, починаєш вірити у фатальність тієї помилки, якої 67 років тому припустилися чиновники Держплану у Москві…
Григорій Южда
