Суспільство

З «уравнітелєм» у темній кімнаті

Заходжу в погано освітлену велику кімнату. Чую майже наказ: «Садісь, поговорім». Сідаю без слів. У цей момент вмикається яскраве світло. І тут я розумію, що переді мною… Володимир Зеленський. Озираюся довкола. Крім нас у кімнаті – нікого. Помічаю камери – в кожному кутку.

– Ну, здравствуй.
– Добрий день.
– Кофє будєш?
– Ви прямо як Коломойський. Ні. Дякую.
– Хорошо подколол. Зачьот. Нє, Валєрьіч мєня етім тоже подкаливал. Но я нє вьолся… Ну, тогда пєрєд тобой – вода… Так о чьом ти хотєл со мной поговоріть?
– Я? Та я, власне, і не хотів.

Дивно, думаю, якого біса я тут роблю, як взагалі опинився в цій кімнаті, що відбувається?
– Странно. А мнє сказалі, что хотєл. Ну, тогда я хочу поговоріть с тобой.
– Добре. Давайте поговоримо.
– Скажи мнє, что тєбя постоянно нє устраіваєт в нашей дєятєльності? Вот в моєй і моєй команди. Ми тєбє мєшаєм? Єслі да, то чєм?
– Ви нищите авторитет моєї держави, демонтуєте інституції. Україна стає посміховиськом, втрачає залишки суб’єктності. Ваша тотальна «какаяразніца» підважує або й нищить усе українське, змішує його з російським. До речі, чому ви розмовляєте зі мною російською мовою?
– Ето же лічная бєсєда. Я нє обязан…
– Ось бачите. Українська для вас – обов’язок. Ви не на своєму місці. Ви – катастрофа для України.

І тут приходить думка: «нічого ж собі, який я сміливий – браво».
– Я уравніваю людєй, внє завісімості от язика общєнія. Всє гражданє Украіни – равни. І посмотрі на мой рєйтінг. Вот что скажеш? По-моєму, моя політіка людям нравітся.
– Національна мова – це ключова основа державності! Ви не знали?
– Я нє согласєн. Да, какая-то основа єсть, ну, так она у нас і єсть, она функционіруєт. А русскоязичниє – такіє же патріоти. Нєт вообщє нікакой разніци. Язиковой вопрос нужен нєчістим на руку політікам. Я хочу похороніть ету тєму.
– Біда ще й у тому, що в розмові з такою людиною, як ви, навіть не знайдеш точок перетину. Насправді ви перетворюєте Україну на ще одну Росію. Може, виводячи українську на задній план, ви виконуєте завдання від патрушева, в рамках якихось домовленостей?
– Нєєєт! Подожді. Вот нє надо мнє тут. Нічєго такого нєт. Я самостоятєльний політік.
– Нууу…
– Да зуб даю.
– Ви вже пропонували. Але ваш зуб нікому не потрібен.

– Опять подколка. Ну, хорошо. Зачьот. І поймі ти наконєц, я работаю для страни. Для такой, какая она єсть. Здєсь половина людєй русскоязичниє, очєнь много тєх, для кого русскіє – братья. У ніх там даже родниє. І оні – за мєня проголосовалі. У ніх єсть своі інтєрєси, і с етім нужно счітаться.
– А владу ви узурпуєте для кого?
– Ти хочеш сказать, что я дєйствую как Путін?
– Подібного достатньо.
– А как я іначє смогу мєнять страну к лучшему? Мєня же сьєдят, как тєх нєдалугіх «папєрєдніков». Нє хочу такого. Я просто умнєє.
– Слухайте, зараз ви змінюєте її на гірше. Це по-перше. А по-друге, очевидно, що треба думати про оборонну сферу! Ви маєте заручитися підтримкою всіх партнерів. Ворог не приховує, що готується до продовження агресії.
– І что нє так?
– А те, що ви покриваєте злочинців, того ж «улюбленого» Валєрьіча, тримаєте біля себе якихось бармалєїв московського розливу, через що псуєте стосунки зі США. Це найгірше.
– По поводу Россіі – ето просто блєф. Ми работаєм, і всьо знаєм. Оні тупо гонят пургу. По поводу США – оні ох*єлі, і питаються посадіть нас на короткій проводок. Так нє будєт. Я ж нє лох какой-то.

– А хто ви?
– Опять подкаливаєш. Ну, ладно. Я сєгодня добрий.
– Слухайте, а вже зовсім скоро може бути пізно. Ми й так дуже запізнюємося з посиленням обороноздатності.
– Спасібо за твойо мнєніє, но ми знаєм, как правільно работать…

***
От присниться ж таке…
Прокинувся о пів на п’яту і більше не спав. Реалістично… і моторошно. Після катастрофи 2019 року Україна перебуває в такій дупі, з якої тепер хто зна як вибиратися…

Сергій Бригар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.