Культура

Запах саду, абрикосів і старих книг

Ця книжка цього літа наробила шуму в літературному світі. І тепер, прочитавши її, розумію — шум був не штучний, не результат вдалої маркетингової компанії, а спричинений неординарністю книжки. До того ж і назва виявилась дуже вдалим притягальним чинником. Від неї віє домашнім садом, запахом абрикосів та теплом старих книг. Йдеться про роман Орести Осійчук «Абрикосова книгарня», що вийшла друком у видавництві Наш Формат.

Сказати, що книжка сподобалась – не сказати нічого. Вона просто зачарувала мене! Я навіть не могла уявити, що молода письменниця може так атмосферно передати життя галицького містечка початку двадцятого століття та ще й з точки зору дев’ятилітнього хлопчика. Це просто магія якась! Таке враження, що в неї вселився дух самого Міська Фариняка.

В одному невеличкому галицькому містечку жила молода вдова з маленьким сином. Обставини змусили її віддати хлопчика на виховання родичам – брату покійного чоловіка та його дружині. Так дев’ятирічний Місько опиняється в будинку вуйця Стефана і цьоці Касі. І відтоді починаються його неймовірно милі і цікаві пригоди. У перший день в новій родині хлопець, за дуже екстремальних обставин, знайомиться з Ромком, який стає його кращим другом. А далі в житті Міська з’являється ще один особливий приятель – Фець та дівчина, що стала предметом хлопчачих мрій – Іренка.

От про всіх цих персонажів і веде свою розповідь Місько Фариняк. Його розповіді веселі і сумні водночас. Бо не надто легко живеться хлопчику, який страшенно сумує за мамою. Характер цьоці Касі такий, що вона могла б командувати цілою армією, тому не так вже й солодко малому ведеться. Та наполеонівський норов цьоці завжди вдається збалансувати своєю виваженістю і м’якістю вуйцеві Стефану. Боже, як мило він звертається до цієї жінки-гори: «Касю, афинко моя». І ці слова здатні розтопити льоди цьоциної суворості. А ще вуйцьо долучає малого Михайла до праці в своїй книгарні. Там хлопець пізнає перші ази науки і вчиться любити книжки. Але найцікавіші пригоди Міська все ж відбуваються за участі найближчих друзів – Ромко, Феця та ніжного ангела з карамельним запахом Іренки.

Звісно, я навіть віддалено не можу передати тієї атмосфери, яку так фантастично зуміла створити авторка в своєму романі. Її звороти, метафори, порівняння настільки цікаві, вдалі і гармонійні, що це – диво! Навіть не уявляю як авторка, що практично все своє життя мешкає на Волині, змогла так правдиво передати місцеву, суто галицьку, говірку з усіма характерними словечками, притаманними тільки нашим теренам.

Мені здалося, я перенеслася в часі на сто років назад і реально перебувала серед людей містечка, в якому легко впізнається маленьке (недалеке від мого Золочева) Журавно. Співставляла персонажів з своїми рідними, бо ж Місько був одного віку з моїм дідом Андрієм. І таким чином уявляла, яким могло бути його життя в ті часи, яким був тодішній побут, якими були дитячі забави.

Але якщо гадаєте, що це книжка про дітей і для дітей, то помиляєтесь. Насправді це складний психологічний твір і не все тут так мило, весело і безтурботно. Одне лише те, що перший рік життя Михайла у вуйця і цьоці завершується новим 1914-м роком, який змінив життя не тільки їх родини, і не тільки галицького містечка, а й цілого світу. Хоча авторка свідомо пропускає ті страшні воєнні роки з своєї розповіді і далі ми бачимо Михайла Фариняка вже шістнадцятирічним юнаком. Заключна частина роману відбувається вже у наші дні. Молодий чоловік на ім‘я Михайло Фариняк приїздить в те ж маленьке галицьке містечко, щоб довідатись, яке продовження мали події сторічної давнини, про які розповів йому його дід. Хто цей молодий чоловік і чи має він стосунок до того нашого Міська Фариняка?

А це ще одна цікава і інтригуюча історія, яку теж майстерно закрутила авторка. Вона зв’язала події, що відбувалися протягом ста років у складний вузол. З її допомогою ми мандруємо в часі і просторі, побуваємо в окупованих фашистами Варшаві та Парижі, а потім знову повернемось до Галичини.

Ореста Осійчук написала блискучий твір, який, я впевнена, буде актуальним і цікавим не одному поколінню читачів. Це свого роду «Пригоди Тома Сойєра» в українському варіанті. Але, щоб мене не звинуватили в безмірному вихвалянні книжки, скажу кілька зауваг. Вони радше до видавця, а не авторки. В четвертій частині після першого розділу іде одразу третій. І я мучилась, чи щось важливе, написане авторкою, не втрачено? Чи це лише друкарська плутанина розділів? Сподіваюсь, в наступних накладах книжки це буде виправлено.

Якщо вже глибше чогось доскіпуватись, то мені видалося неправдоподібним, що в нашій державі людина, народжена в 1925-му році могла створити успішний бізнес і передати його своїм нащадкам. Бо коли в Україні почав тільки зароджуватися приватний бізнес — цій людині було понад шістдесят років. Але все це надто незначні деталі, які жодним чином не впливають на моє захоплення романом.

Щиро раджу прочитати цю чудову книжку. Мені хочеться, аби не лише я відчула ці неймовірні емоції від прочитання «Абрикосової книгарні» з веселим, чуйним і мудрим Міськом Фариняком.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.