Запахи. Ми їх не можемо зберігати в архіві, на жаль. Так, як зберігаємо фотознімки, рукописи. Щоб дістати у час розпачу, подивитись, згадати, відволіктися, примусити мізки переключитися. А от із запахами так не вийде. Їх можна, хіба що, відтворити, знаючи складові. От я і спробувала. Картинка із дитинства. Баба Зіня дістає із печі велику паляницю, яка наповнює хату таким особливим запахом хрусткої скоринки. Хата в діда й баби була простора, але аромат все одно дістався в усі кутки. В цей час заходить дід Олекса із відром свіжої олії, він щойно прийшов із олійниці. Ну, хто не знає, як пахне щойно вижата олія із сільської олійниці, тому я пояснити не зможу, що це за запах.
Це такий запах!
А я його із дитинства знала, і тому — вже біля відра з олією, хочу зняти з нього кришку і всунути туди свого носа. Бабуся мене обережно відсторонює, набирає черпачком свіжої олії в блюдце і ставить на стіл. Олія ще добряче тепла, адже олійниця — відносно недалеко. Потім вона відламує шматок отого запашного, теплого хліба і дає мені: «Куштуй, це перша олія з нового насіннячка». Я щедро вмочую той хліб в олію і відкушую здоровенний шматок…
Ох, той смак!
От згадую такі моменти і з посмішкою, і зі сльозами. Хліб тоді можна було купити і в магазині (в сільпо), це було наприкінці 60-х, але, мабуть, це була якась традиція, що до першої свіжозабитої олії потрібно спекти житню хлібину. І пробувати ось саме так, — теплий хліб вмочати в теплу запашну олію. І ще притрушувати сіллю.
Отож, я взяла тепер житнього й пшеничного борошна по 200 грамів, (просіяла, звичайно ж) додала по чайній ложці солі, цукру і сухих дріжджів, олії та 250 мл теплої води. А далі, як і годиться. Тобто, треба замісити липке тісто, підтрусити борошна, перекласти колобка в миску, добре змащену олією, накрити і дати підійти 30 хвилин. Із теперішніми дріжджами воно росте швидко. Далі тісто легенько обім’яти і вкласти у форму, щоб іще піднялося. А потім — в розігріту духовку.
Форми для хліба в мене нема, отож підійшла металева велика форма для кекса. Ну, бо захотілося отого теплого житнього хліба, його аромату. А ось із олією не так просто. Де взяти свіжої, щойно забитої олії (саме так говорили: «забити олії»)? Відтворити повністю отой призабутий смак і запах не вийде, бо олія з магазина не пахне. Але все ж запах свіжовипеченої житньої хлібини натуральний, наче з печі. Наче з дитинства…
P.S.
Рецептуру хлібини так детально описала, тому, що рекомендую спробувати. Насправді це дуже просто.
Зінаїда Куценко
