Композитор Бистряков у нашумілому інтерв’ю:
«Нас вынуждали и вынуждают к внутренней эмиграции. Или говорят «Чемодан-вокзал-Россия!» …Такое было в свое время в Зимбабве, когда они отказались от белых партнеров — в бизнесе, и сразу страна рухнула. Моментально. Началась дикая инфляция. То же самое, примерно, происходит и здесь…»
Цікаво спостерігати як тупоголова і безталанна тля уявляє себе «великим білим сахібом» щодо нації з тисячолітньою культурою…
Але він все ж таки недостатньо усвідомив до чого саме його поки що, по-доброму «примушують» ті, кого він вважає недолугими аборигенами: не до «внутрішньої еміграції», не «геть в Росію» — а прямих ходом нах..!
Здається, накипіло вже доста, аби зрозуміти: вся радянська «артистична піна» в однаковій мірі – гі*но, що «народні артисти», що «заслужені», що «СРСР», що «УРСР». Здається, виняток загалом єдиний: пані Ада Роговцева – єдина, що побажала Україні навіть не миру, а перемоги на Новий рік. Бо вона – розуміє. А всій цій решті піни збагнути не дано.
Однак і смердіти ніщо не заважає.
Для всієї цієї зграї майбутнього перегною пора впроваджувати закон «Про антиукраїнську діяльність» з обтяжливими статтями «за часу військових дій і окупації частини території агресором».
Звичайно, підніметься вереск – «негуманно», «недемократично».
Але то – нічого.
Зате – гігієнічно і дешево (якщо з конфіскацією після компенсації судових витрат і вартості розслідування), а ще – надійно і практично.
А то так можна з цими бистряковими і насправді до тотальної окупації дотерпітися.
Олексій Голобуцький
