Вийшла в світ книжка Віталія Кличка, де зібрано його «приколи» та обмовки. Ось, як він про неї сам говорить: «Я таки видав самоіронічну книжку з моїми відомими цитатами. Вона яскрава, весела, позитивна. Скажу, як людина, яка вміє посміятись над собою, не ображатись на жарти над собою. На смішні жарти – я не маю на увазі так звані жарти «95 кварталу».
Ми чекали при порозі облупленої, прибитої до землі хатини на белебені лікарняного двору. Десь поряд, у наїжаченій голими хащами ярузі цявкала пташка — наче клепала маленьку косу. Ми мірялися печаллю і звітували одне одному про свої болячки. Змовкали тоді, коли упритул до порога тулився задки черговий бус із хрестом чи написом на вітровому склі «Вантаж 200» і мовчазні хлопці діловито витягували з салона та волочили у темінь хатини чорні довгасті поліетиленові міхи.
Війна за світосприйняття і ідентифікацію триває. Щораз, коли я бачу як українці у соціальній мережі перепощують «совкові» чи московитські мемчики, мені стає і прикро, і боляче. Це якесь просто фатальне нерозуміння і неусвідомлення проблеми.
Мистецтво читати книжки — це мистецтво розуміти, що саме ти читаєш. Мистецтво дивитися кіно — це мистецтво розуміти, що саме тобі показують. Навіть мистецтво ходити до церкви — це мистецтво любити і розуміти, до Кого саме ти туди ходиш.
Кілька років тому у селі Великі Крушлинці на Вінничині випадково відкопали скляну пляшку з просом. Зерно пролежало у землі 80 літ. Пляшку закопав під деревом Семен Побережняк. Чоловік сховав ту пляшку в кінці свого городу під коренем осики, коли у селян 1932-го року масово забирали усе зерно з обійстя.
