Свідомо подаю абсолютно мирне фото. Бо саме за цю квітучу землю, за її багатющі надра, за красивих українок і розумних чоловіків іде тяжка війна.
Персонально я, позиціонуючи себе через гасло «ФАЙФУРА — СВІТЛА НАТУРА», останнім часом вимушено пригальмовую. Стримую себе в публікуванні грайливих, жартівливих, розважальних матеріалів. Бо і совісно, і нестерпно болісно, на тлі тотальної катастрофи, на борту «тонучого Титаніка», «травити», наприклад, анекдоти.
Та я все ж не вірю, що ми є тим «Титаніком».
НІ!!! Ми неодмінно маємо «задраяти пробоїну» і впевнено доплисти до твердої землі. І та «пробоїна» — раша. Проблема наша не тільки в кровожерливих кремлядях, головна біда в місцевих малоросах, яким ординська шушера за*рала глузди остаточно.
Мислячим людям тут буде конче важко, але ми мусимо стати локомотивом і тягти за собою цю жрущо-*рущу тупу біомасу.
«Задраяти пробоїну», це означає, що в масштабах нації (інтелектуальної її частини), маємо свідомо і навіть підсвідомо, психологічно, відрубати від себе рашу, навіть мізерний натяк на неї. Зректися цієї найстрашнішої хвороби людства.
Зразки тому є.
Подивімось на організовані дії країн Прибалтики. Це має бути реальна внутрішня робота кожного з нас. І найголовніше — консолідація тих, хто «дружить» з головою, а не лише їсть.
Сергій Файфура
