Найсимпатичнішим серед птаства Буковини я вважаю синицю ремез. Вона володіє репутацією неперевершеного творця гнізд, який не має собі рівних у будівничому ремеслі.
Серед пернатих таких архітекторів годі й шукати.
Та є у нього одна риса, яка не всім подобається, — ремез зарекомендував себе птахом некомунікабельним, вкрай обережним. І в цьому нема нічого дивного: така вже відлюдькувата життєва програма закладена в його єстві. Тому ремез змушений поселятися у глухих, подалі від велелюддя місцях.
Птах-самітник виробив звичку жити в дикорослих гущавинниках, розташованих на берегах річок та потоків, оскільки має потяг до купання. Проте можна зустріти цих птахів і в перелісках, що не межують з водними плесами.
Споглядати за тим, як ремез зводить свою домівку – одне задоволення. Спершу він прискіпливо вибирає для майбутнього гнізда підходящу гілку на кущі чи дереві. З сухої трави птах примощує до неї каркас, схожий на рибальську сіть. Потім береться заповнювати його пухом, зірваним із султанів очерету, будяків чи молочаю.
Найчастіше ремез полюбляє облаштовувати свої домівки на вербах. Це пояснюється, мабуть, тим, що колір гнізда зливається з кольором їхніх гілок та листя. У цьому природному камуфляжі оселю ремеза розшукати досить важко. Маскування – звична потреба цього некомунікабельного птаха.
Світлини, які подаю в цьому матеріалі, я зробив поблизу наддністрянського села Брідок Заставнівського району. Свою домівку ремез зводив протягом кількох днів. Для того, щоб спорудити її, йому довелося здійснити сотні рейсів за будівельним матеріалом. На моїх очах пташок каторжно трудився, не вдаючись до перепочинку. Зрідка він лише дозволяв собі попити водиці з Дністра і знову рушав у дорогу.
Полегшувало ситуацію те, що підручні матеріали були поряд. Травицю він знаходив на прибережному моріжку. Пух з очеретяних султанів теж можна було знайти неподалік — на густо порослому бур’янами острові.
Звівши свою домівку, птах зніс у ній кілька маленьких білих яєчок і взявся висиджувати пташенят. Щоби яєчка не побилися, птах обклав їх м’яким рослинним пухом. Під час зведення домівки ремез видає характерне пищання.
Фотографуючи ремеза за роботою, я сидів у засідці на відстані десяти метрів, аби не сполохати птаха й не відволікти його від праці. Виручила мене в при цьому довгофокусна оптика, а також сприятлива погода.
У відсвіті сонця гніздо добре проглядалося. Тому знімки вийшли різкими і вдало кадрованими. Коли ремез усівся на яйця, я дав йому спокій. Це мій фотографічний кодекс — не турбувати пернатих під час виконання ними свого батьківського обов’язку. Інакше може статися непоправне – стривожений людською присутністю птах назавжди полишає свою домівку й потомства на світ не приводить.
Ремез є птахом полігамним.
Звівши гніздо, він покидає самку й починає будувати нову домівку, до якої принаджує нову подругу.
Мій давній знайомий художник-живописець має дивакувате хобі, себто любить вишукувати ремезові будиночки й приносити їх до своєї майстерні. Робить це маляр, звичайно, восени, коли птахи потреби в гніздах вже не мають. За експонатами він вирушає в листопаді. Адже гнізда о цій порі можна легко виявити на оголених деревах.
У своїй робітні маляр обладнав симпатичний куточок: до старої палітри він примостив знайдені ремезові домівки й прикріпив створений колаж до масивної люстри під стелею робітні. Цю оригінальну композицію він полюбляє показувати своїм завсідникам та друзям. Гості подовгу приглядаються до ремезових творінь і дивуються їхніми хитросплетеннями.
Художників колаж віднедавна підсилили й мої світлини, на яких я зафіксував архітектурні шедеври пернатих зодчих.
Василь Бабух
