Культура Новини

Володю, що вони зробили з Україною?

Володимир Сосюра. 126 років від дня народження! Мій улюблений поет дорослих шкільних років. Коли починаєш закохуватись у дівчат, його вірші влучають прямісінько в серце, а кров бурунять несказанно! А я ще ж і сам у 9-му класі почав писати вірші, і Сосюрині рими були цілковито в риму юнацьким почуттям і їх словесному обрамленню. Він народився у січні і помер у січні, від другого інфаркту. А від чого ще міг померти ПОЕТ СЕРЦЯ?! Його поезія і є історією любовних сердечних захоплень, завоювань і поразок…

Перше побачення він призначив на цвинтарі.

«Уперше Володимир Сосюра одружився 1922-го з Вірою Берзіною, колишнім політруком червоного ескадрону. Саме їй присвятив знамените «Так ніхто не кохав». Сосюра був трохи містиком. Перше побачення Вірі призначив на цвинтарі. Коли вони цілувалися, поруч гробарі почали копати могилу. І любов таки вмерла, через кілька літ у нього з’явилася інша жінка, поетеса Олена Журлива […] А згодом у Донбасі його підстерегла ще одна прекрасна катастрофа: Сосюра зустрів синьооку Марію Данилову. Вона була на 12 літ молодшою, закінчила балетну школу в Києві. Життя їхнє було бурхливо-скандальне. Сучасники майже всі вважали, що вони живуть погано, що Марія — «сущий диявол», і що вона не любить Володимира. Справді, сімейні сварки вибухали часто й гучно. Та можливо, це все-таки була любов — бо інакше буде незрозумілим усе інше, що сталося з ними. 1942 року він дізнався, що Марія — агент НКВД і змушена доносити на нього та його знайомих. Однак не покинув її […] Уже по війні Марія опинилась в таборах, поета цькували за вірш «Любіть Україну!» […] Через рік по смерті Сталіна вона повернулася. Казали, що з вокзалу додому Сосюра нібито ніс її на руках. Згодом вони знову офіційно одружилися, й останні десять літ їхнього життя були мирними та щасливими. Мали онуків Світозара й Орисю. Марія пережила Володимира на 30 літ, померла 1995 року» (Віталій Жежера)

Мій власний короткий спогад про Марію Гаврилівну Сосюру. 1993 чи 1994-го року, повертаюсь із Сінного ринку. Марія Гаврилівна, стоячи біля самої меморіальної дошки В.Сосюрі (вул. М.Коцюбинського, 2), запитує, по чім картоплю купував? Відповідаю (це були якісь десятки тисяч тодішніх купонокарбованців). Вона обертається до меморіального Сосюри: «Володю, що вони зробили з Україною?» І справді: що?!

Далі — вірш, який я, як і тисячі, десятки тисяч українців, знали напам’ять, носили в серці. Були ми молодими, а власне такими й лишились досі — не в останню чергу завдяки віршам Володимира Сосюри.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання.

Сергій Тримбач
В.Сосюра і Марія Данилова, початок 1930-х

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.