Колега на своїй стрічці в соціальній мережі розмістив фото вісімдесятих: Ліля Сандулеса й Олександр Сєров на пішохідній вулиці Чернівців-Кобилянської. Фото зроблене вуличним фотографом. Яких у ті часи в Чернівцях було багатенько. Вони «полювали» на перехожих у центральній частині міста, де «урожай» на кадри був найбільший.
Коли ти потрапляв у об’єктив «папараці», тобі видавали талончик з номером. При бажанні у фотоательє (за п’ять кроків вище площі Центральної – тут міська ратуша і тут починається вулиця Кобилянської) можна було переглянути невеличкий фотопробник розміром три на півтора сантиметри. Якщо кадр сподобався — бери пробник на пам’ять. Або замовляй велике фото. Саме для цього і робили масове «фотополювання». Адже більшість чернівчан і гостей міста таки замовляли «зупинену прекрасну мить».
У мене самої є багато і пробників, і фото, зроблених вуличними фотографами. То була окрема сторінка в історії Чернівців. Як і те, що дехто з тих чернівецьких «папараці», набивши руку на перехожих, пропонували свої (вже репортажні) фото чернівецьким газетам. В ті часи було три обласних видання. Наша «Радянська 
Буковина», молодіжна «Молодий буковинець» і молдавська «Zorile Bucovinei» («Зоря Буковини»). І саме такими, як на цьому ретрофото, я пам’ятаю обох співаків – Лілю Сандулесу й Олександра Сєрова. Пам’ятаю по відділу культури й освіти, в якому працювала і куди і Сандулєса, і Сєров — обоє солісти Чернівецької філармонії — заходили. Заходили поодинці, коли планувався газетний матеріал про них.
На цьому ж фото артисти разом: молоді, стрункі, безпосередні. Сєров схожий на свого кумира – Тома Джонса. Ліля незвично строга в класичному костюмі-двійці, зі стрижкою «сессон», поголовно популярною в ті роки. Подейкували, що між талановитими співаками й молодими зовні привабливими чоловіком і жінкою — роман.
«Роман справді був», — прокоментувала в стрічці колега, яка у вісімдесяті працювала на Чернівецькому телебаченні. Врешті, те, що «був», видно на фото. З чого видно? Цього не пояснити. Хіба «розшифруєш» ауру людини чи її усмішку? Взаємна любов, симпатія, приязнь є, або їх немає. І якщо є, то всі довкола це відчувають…Як «відчув» спостережливий фотооб’єктив.
Думаю, якби тоді Ліля Сандулеса й Олександр Сєров заспівали разом, створили сценічний дует, цей тандем був би не менш унікальним і неповторним, яким незабаром став дует Сандулеса-Бобул. В останній «комбінації» велике значення мали однакова ментальність (обоє молдовани) і тембральна подібність голосів Лілі та Іво. Але ж і був накал взаємних почуттів!
Готувала для газети інтерв’ю з Іво Бобулом і Лілею Сандулесою на піку їхніх стосунків, 1991-го. Тоді вони одружилися і «одурманили» всю Україну (а згодом – українську діаспору за океаном) піснями «Берег любові», «А липи цвітуть». Тепер у кожного з них інші береги, інші липи духмяно бентежать душу. А проминулий роман «пульсує» на ретрофото…
Фото Емануїла Друкмана
У кожного, хто його коментує, світлина «піднімає на гора» свої спогади. Коментарі проте свідчать: не кожен помічає той роман…
Олена Чайка
P.S.
Дорога Оленочко! Ти завжди була для мене взiрцем дiвочої краси й цнотливостi! Страшно шкодую, що так мало знiмав тебе на камеру! Адже такi кадри могли стати прикрасою будь-якого фотоальому! Вдивляючись в
це фото, в задумливий погляд твоїх чудових очей, я дуже радий, що моя камера вхопила такий неповторний момент, і що ти зберегла це фото! Ти й досі нiяк не помiнялась! Принаймнi в моїх очах, що рідко помиляються!
Макс Друкман
Спасибі на доброму слові, Максе. Усе, що знято Вами, зберегла. Ваші фото справді окраса мого альбому. Ті окрушини колишнього журналістського, редакційного життя… Як і це фото, зроблене на подвір’ї редакції, перед вікнами відділу культури й освіти, в якому працювала і які виходили на ту доріжку, якою ми всі йшли в офіс, хоч такого слова тоді ми не вживали… У мене в руках ще машинописний текст чергового матеріалу, набраний Раєю Скоп (бо то вона зазвичай мені набирала – ми так той процес планували, щоб між роботою погомоніти…) Зараз усім нам здається, що того і того ми робили замало…
Олена Чайка
