Олександр Сопронюк – поважний гість «Класиків із берегів Десни». І хоч він не часто ступає босими ногами у лагідну воду Десни, проте його присутність на березі Нашої Річки – то велика втіха всім, хто розуміється на Слові.
У початках і серединою 90-их XX ст. на нього дивилися як на незбагненний феномен: Олександр Сопронюк. Аж сьогодні, по двадцяти майже роках, ви можете скласти про нього й інакшу візію, – побачивши його з уже виданою ошатною власною поетичною книжкою в руках, наслухаючись, що мріє поновити газету «Слово». Як же не пригадати: спускалися з гір гуцули (метафора), прибивалися до редакції газети «Слова» на Музейному провулку, 8, у дворі, і казали: ми й ночами читаємо вашу газету. Або й ще, – неозначені нагоді у своїй культурницькій, мовній орієнтації київські інтелектуали, ні-ні, та й закидали: «рєбята, ви взялі смішком високую планку».
