Але спочатку я розкажу про мою собаку.
Коли ми з нею йдемо на прогулянку (до лісу), то маємо різні програми і різний порядок денний. Це нас не тільки не ображає й не відчужує, але й дозволяє побачити одне в одному іншого, а не лише себе. Цікаво, повчально, безболісно. Вона літає десь по кущах, іноді так захопиться, що й загубиться. Але ніколи не забуває про мене.
Ото, бачите, через які живі заслони доводилося сьогодні пробиратися до концертної зали столичного Музею Івана Гончара, щоб почути спів «Дивини»?! Але, Богу дякувати, і гудзики на піджаку цілі, і концерт цього вартує. 19 років театр народної пісні, народжений у Донецькому національному університеті, направду дивує глядача, в Україні і не в Україні сущого, фольклорними самоцвітами Донбасу.
Заліщук та Левченко пішли з ефіру «Українського формату» на «News One», протестуючи проти визначення Мураєвим Майдану як «державного перевороту»…
І це справляє гнітюче враження. Бо означає не тільки симвлічно, а фактично, що в нашому домі, попри війну, заправляють московитські ворожі зайди.
У Франца Кафки (здається, в оповіданні «Як будувалася велика китайська стіна») є такий образ: відстані в давній Піднебесній були настільки великі, а комунікації настільки слабкі, що новини з метрополії йшли в регіони століттями… По околицях «вживу» славили якогось давно померлого імператора, а вісті про воцаріння нового самодержця надходили тоді, коли й того вже похоронили…
Я професійний музикант. Якось відпочивав у санаторії.
Пішов на дискотеку. Оголосили білий танець.
Мене запросила худорлява дама. Танець був повільний, я поклав їй руку на талію. А хребці такі випуклі, так чітко промацуються…
