У 7 років я чекав Нового року і Діда Мороза так, як чекає цього сьогодні наша внучка-першокласка Поліна… З прискоком, з величезною вірою у чудеса і бажанням скорішого настання Свята.
У 14-15 років мені хотілося зустрічати Новий рік усім класом… У внутрішній кишені мого піджака уже було люстерко і я, розчісуючи раз-за-разом свого чуба, сподівався, що ту дівчину, якій хочеться допомогти нести шкільний портфель, батьки теж відпустять на «корпоратив».
У 35-ть ми сім‘ями гуляли Новий рік у «головному» ресторані Носівки (Чернігівщина) так незабутньо, що фраза «гуляли ми і наш Совбез» стала «крилатою» на усі наступні роки!
А сьогодні, на порозі 55-річчя, душа чомусь рветься у гори — туди, де менше людської метушні, де ще збереглися островки нечіпаної природньої краси, де можна на повні груди вдихнути… Ні, не півлітря, а свіжого і чистого повітря…
Цікаво, чи такі «відлюдницькі» бажання проявляються тільки у тих, хто свій «Байкал» випив уже до дна, чи це вікове???
Зрештою, кого і де б не застала Новорічна ніч, бажаю кожному із Вас, дорогі друзі, мирних, щасливих свят, доброго Здоров‘я, щедрого Діда Мороза і люблячої Снігуроньки!!!
Сергій Сай-Боднар
Фото Володимира ТАРАСОВА, Укрінформ
