Не вдаватимуся до суб’єктивних вражень після перегляду фільму «Мої думки тихі». Вони таки надто мої. В одному категорично впевнений: цей фільм конче треба дивитися в малій залі. Камерним складом.
Миколу Адаменка я знав зі школи — в одному ж районі жили і в одній районці «Радянський патріот» друкувалися. І, звісно, читаючи його художні речі — закортіло і мені, школяреві, щось утнути.
Справді дві історії: собача й котяча (для тих, кому ця тема не чужа)… Ні, не завжди подорож на дачу «у вихідні» перетворюється на відпочинок, на спробу «перевести дух» між «п’ятницею й понеділком».
