Зв’язок між «Я помню чюдноє мгновєньє» і градами під Іловайськом — прямий. Адже більшість тіток, шо нині проходить по сєпарських справах, були як не викладачками русскага язика у школах, так вже точно членкинями та очільницями усіх цих «клубов любітєлєй русскай поезії», «болдінскіх чтєній», «яснополянскіх встрєчь» та «єсєнінскіх вєчєров».
20 лютого 2014 року одним із епіцентрів подій — хай пасивним — став столичний готель «Україна». Тоді це був фактично гуртожиток немісцевих народних депутатів, серед яких найпомітнішою була група з фракції «Свобода». Того ранку там призначили збори фракції, які утім так і не почалися — довкола завирувала бійня.
У Святу Неділю впав Лєнін у Чернигові. Рівно 7 років тому. Одночасно самоліквідувалася бомжатня московського патріархату побіля стін катедрального Катеринівського собору, яка роками розводила там пацюків і тарганів, а свій намет увінчала тоді мало кому відомим прапором терористичної організації «днр».
Колись давно в нас на вулиці був гуртожиток. На другому поверсі сімейний, а знизу і згори для одинаків. І жив у сімейному разом з дружиною Ваталік на прізвище «Кобзон». «А чого він кобзон?» – питали новенькі, або ті, хто приходив до місцевих у гості.
