Мені подобається думка про те, що національний характер спроможні сформувати лише сильні та ефективні державні інституції. Зараз в Україні з цим біда. Відверто кажучи, не тільки зараз, а вже багато-багато років та біда. Але на моїй пам‘яті ще не було епізодів, коли слабкість інститутів державної влади не намагалися б приховати, а навпаки, виставляють як досягнення.
Річ не в Путіні, а в тому, що Путін – у кожному з них. Річ не в Зеленському, а в тому, що Зеленський – у кожному другому з нас. Річ не в тому, чи вони наступатимуть, а в тому, чи готові ми не поступатися.
Цій світлині понад 12 років. Життєрадісний і дотепний мій друг Віктор Баранов був у розквіті сил і на високому творчому піднесенні. Він написав кілька романів і втішався усвідомленням того, що він — не тільки поет, а й повноцінний прозаїк. То був час, коли він створював враження цілком благополучного чоловіка, який вірить у своє безхмарне майбутнє.
