Дорідний біз на пару з бадьорим евром, замашисто розмальовують вітластими кетягами небеса. Трохи роси, трохи ярилових рум’ян із самісінького крайнеба, пучку пташиних переливів для густоти барви — і така палітра, аж любо та й мило: сорок відтінків ультрамарину.
«Бачите, редакторство стало моєю професією, – твердить Іван Малкович в одному зі своїх недавніх ювілейних інтерв’ю. – Я починав з видавництва «Веселка» у 1986 році. Упродовж 35 років робота подарувала мені прекрасні творчі знайомства зі світочами української літератури: від Ліни Костенко – до Всеволода Нестайка»…
Багато хто каже, що українська література зчасту анемічна, безживна, розповідно-присипляюча… Але то, коли не брати до уваги Євгена Барана (як це й намагаються робити деякі столичні критики та інші літерати). Бо його задерикуватість, помножена не тільки на знання, але й на чітку, як стій, українську національну позицію, таки оживляє нашу літературу.
