Совок вічний. Я живу в Івано-Франківську з початку 90-х. Пам’ятаю, як закривалися дитячі садки, на їх місці виростали московські церкви та філії банків. Нині будують нові садки. Людей, під страхом звільнення і закриття садків, примусили вакцинуватися, хоча власть знала, що цього не станеться. Кабмін видав розпорядження: садки і школи працюватимуть при будь-якому процентному співвідношенні вакцинованих.
Минуло три місяці, відколи Тарас Силенко припинив бути з нами у своїй тілесній присутності, проте, залишається в іншому вимірі, більш досконалому та недосяжному для нас, обмежених людським тілом. Відбулося вшанування Тараса в надзвичайному місці, яке називають Тетерівський кіш, де фантастично проявлялась незрима присутність Тараса саме у зримих речах, в таких, як після розмови з ним – побачити його сумне обличчя в хмарах біля озера, на скелях якого ми любили проводити час в наші поїздки…
Кажуть, що наша доля десь прописана ЩЕ ДО НАШОГО НАРОДЖЕННЯ. А потім ми рухаємося накресленим шляхом. У таке починаєш вірити, коли озираєшся і бачиш дивовижні збіги…
