Пізнім вечором, після кількох склянок густого, червоного, правдивого вина, своєрідної антиCOVIDної процедури, лихий підбурив мене увійти до мобільного додатку Приват24, аби скомпонувати платню за спожиті 7 кубів холодної води. І, може, через те, що йшлося про воду холодну, а за «бухгалтерію» я всівся «підігрітий», мені раптом «засліпило», і я втулив не в тому місці крапку та відправив власних коштів на рахунок постачальника не за 7 кубів, а за 77…
Жовтень 2021 року для України став сумними жнивами. Пішли у засвіти українські письменники — подружжя Литовченків (Олена і Тимур). Полетів у вирій Володимир Рутківський… Не стало Григорія Штоня, Віктора Женченка…
Є такий термін «випить на коня»… Ну, тобто наприкінці, в дорогу, на порозі вже… Обично «на коня» п’ють люди в такому стані, які не то що «на коня», а дай боже хоч просто встоять на своїх ногах, на землі… І коня вони останній раз бачили в телевізорі, в фільмі про Чапаєва…
Читаю про свіжі вибори і довибори, про коментарі «Опори» та фальсифікації… Мені чомусь пригадався епізод зі спогадів Анатолія Дімарова про те, як проходили вибори у Горохівському окрузі одразу після війни, самовидцем яких був мемуарист у якості журналіста газети «Радянська Волинь». Він приїхав на виборчу дільницю разом із купою енкаведешників, яким допомагали стрибки. Вибори організовувалися так само, як і газетний матеріал про них — Сталін був переможцем разом із блоком комуністів і безпартійних.
«Життя деінде» (переклав з французької Л.Кононович) вважаю найкращим романом Мілана Кундери. Принаймні жоден инший твір цього чесько-французького письменника не справив на мене такого сильного враження, як цей. У романі розповідається про життя такого собі Яромила, поета. Розповідь починається від його народження, дитинства і аж до трагічної смерти у зрілому віці, яку радше можна вважати не до кінця усвідомленим самогубством.
