Уже кілька днів маємо, м’яко кажучи, здивування в західних ЗМІ. Основний месидж CNN сьогодні: The West says invasion remains imminent. Ukraine disagrees (Захід каже, вторгнення залишається неминучим. Україна не погоджується). Кулеба в інтерв’ю військовій кореспондентці СNN Клярисі Ворд (у ранкових новинах показали лише кілька хвилин) говорить трохи інше, мовляв, нічого не робити — це найгірший шлях (і ми, мовляв, робимо, бо знаємо це з 2014 року).
Цьогорічну Міжнародну фотовиставку всеукраїнська газета «День» приурочила до свого 25-річчя. Це традиційний річний підсумок фотоконкурсу, який шановане видання регулярно проводить уже понад 20 літ. Вибрані найкращі 300 світлин відтворюють знакові миті року, що минув. У всіх його проявах.
Як на мене, абсолютно очевидна істина: до війни слід бути готовим. Не тому, що чекаєш її, а тому, що краще бути воїном у саду, ніж садівником на війні. Не можу забути це дивне і огидне відчуття безпорадності, коли історія кидає нам важке випробування, а ми банально не готові, як це було навесні 2014-го. На щастя, витягнули на морально-вольових якостях, що не скасовує сказаного вище, а лише підтверджує.
Є такий недоукраїнець, недоєврей і занадто росіянин Анатолій Вассерман. Народився він в Одесі і вважається в Москві журналістом. Днями цей «спєц во всєх вопросах» у Держдумі прочитав лекцію про українців та українську мову. Бо ж він, як не крути, уродженець України.
Нині багато пишуть про нові форми дипломатії. Наприклад, українські єпископи США найвідвертіші, але й найбільш метафоричні — закликають підтримувати Україну в боротьбі з новим Іродом. А от білоруська президентка в екзилі Тихановська навпаки звертається до Путіна: «Ви же такой харошій чєловєк. Зачєм же вам поддєржівать такого плохого чєловєка, как Лукашенко?» А що білоруси тепер є солдатами Путіна, котрі воюватимуть проти України — про це ні слова.
