Як на мене, абсолютно очевидна істина: до війни слід бути готовим. Не тому, що чекаєш її, а тому, що краще бути воїном у саду, ніж садівником на війні. Не можу забути це дивне і огидне відчуття безпорадності, коли історія кидає нам важке випробування, а ми банально не готові, як це було навесні 2014-го. На щастя, витягнули на морально-вольових якостях, що не скасовує сказаного вище, а лише підтверджує.
Чи можливий широкомасштабний наступ росіян в найближчі дні/тижні? Особисто я маю у цьому серйозні сумніви. Причини для цього, як на мене, три. По-перше, не вірю у нездатність ВВХ точно оцінювати ситуацію. Він, звісно, маніяк, але досі усі його дії мали досить тонкий розрахунок, балансування на критичній межі, а для цього потрібно справді точна оцінка обставин і ризиків. Тому він сьогодні не може не розуміти, що відкрита агресія означатиме політичне самогубство не лише для проекту газової олігархократії, якою є рашка, але й для нього особисто.
По-друге, на цю мить ще не виконано основних умов для забезпечення успішного наступу. Бо з військової точки зору 130 тис свинособак на кордоні — це зовсім не є багато. Перевага має бути більш, ніж трикратною, інакше наступ не має серйозних перспектив. Окрім того, наступ має забезпечуватися та підтримуватися не лише у суто військовій площині. Армія має накопичити суттєві запаси як боєприпасів, так і паливно-мастильних матеріалів, розгорнути польові шпиталі, забезпечити навчання та взаємодію підрозділів і ще багато інших нюансів, яких ми не спостерігаємо. Це, звісно, не означає, що у ВВХ не може впасти клямка і він не віддасть наказу самознищитися своїм свинособаченятам заради політичних переваг — баби єсчьо нарожают. Але станом на сьогодні рашка не має адекватних шансів на успішну реалізацію своєї авантюри.
По-третє, британці, що передали нам свої протитанкові комплекси NLAW, практично закрили питання війни для усіх, в тому числі і для ВВХ. Тому що відтепер, знаючи число російських танків, ми можемо точно передбачити, скільки їх буде знищено в першому ж бою — всі. А наступати без танків і без переваги у живій силі, та ще й під санкціями всього світу — цього забагато навіть для маніяка.
Я слабо вірю у здатність НАТО адекватно реагувати на цей виклик, тому що Німеччина є членом НАТО, але при цьому та ж Німеччина є співвласником «Північного потоку». Екс-канцлер Німеччини Герхард Шрьодер не лише є співзасновником газогону в обхід України, але й досі обіймає не останню посаду у керівництві «Газпрому». Тому Німеччина не лише в темі, але й у долі. І у американському сенаті команда Байдена прямо заявляє, що санкції за «Північний потік» зіпсують США стосунки з країною-партнером по НАТО.
В таких умовах тим більш цінна військова допомога, яку нам надала Великобританія, Литва, Польща, Чехія та решта. За це їм усім — моя безмежна вдячність. При цьому найслабшою ланкою у нашій здатності надавати свинособакам по їхніх алкоголічних балалайках є наша, прости Господи, влада. Яка чи то з безмежного глупства, чи то абсолютно усвідомлено саботує існуючу загрозу. Інакше неможливо пояснити, чому парламент в таких критичних умовах іде на кілька тижнів у відпустку (додайте сюди ще економічну та енергетичні кризи), РНБО екстрено збирається щойно два дні тому (про загрозу відомо з квітня), а наш Гарант транслює в маси тупі хохмочки про шашлички.
Як завжди, найсильнішою нашою ланкою є люди. Пишаюся нами, без жартів. Жодної паніки, навіть попри зусилля нашого президента. Всі по-хазяйськи заготовляють держаки для лопати, аби закопувати свинособак. Тому якщо ці люди витягнули країну у 2014-му на голому ентузіазмі, то сьогодні їх не здатна зупинити навіть наша влада. І дикуни зі сходу не даремно сцються — ми не лише змусимо їх вмитися кров’ю, але й цілком спроможні за сприятливої кон’юнктури розвалити цю бензоколонку до бісової мами.
Що можна зробити, щоб посилити наші позиції в цій кризі? По-перше, нам потрібна нормальна тероборона, з правом зберігати зброю вдома, а не чекати, доки її ПРИВЕЗУТЬ, як це буде зараз у випадку наступу. По-друге, нам потрібен механізм короткотривалих контрактів у ЗСУ. Такі як я, хто не готовий пов’язувати своє життя з армією, легко могли б підписати контракт на півроку, якщо вороги таки попруть. По-третє, нам потрібен закон про колабораціонізм. Тому що «п’ята колона» знову буде вітати асвабадітєлєй і допомагатиме їм (та й зараз допомагає). Цей закон дозволив би раз і назавжди викреслити питання жОпоблоку та Шарія з нашої історії. Але, на жаль, вже більше року одразу два такі законопроекти припадають пилом у ВР — їх розгляд блокує, до речі, президентська більшість, що недвозначно натякає на її деякі світоглядні пріоритети.
Як підсумок ще раз наголошую: донт панік. Вірмо у Бога, армію і волонтерів — і точно не будемо розчаровані. Ми маємо ще один історичний шанс зруйнувати чергову імперію, що хотіла нас зжерти.
Слава Україні! Слава Нації!
Олексій Бик
