Сьогодні був на Байковому цвинтарі, прощалися із людиною світлої неземної душі, Людмилою, Лілею. Прощання було камерним, родинним, то ж не називаю навіть прізвища, аби не порушити ту злагоджену сімейну локальність. Душа Лілі нині долає останні перешкоди на шляху у вищі сфери… Хай легкою буде та путь.
«… Невже у вільному Києві і досі бояться покійного українського письменника Олеся Ульяненка, як в окупованому Луганську ненавидять і бояться невмирущого Шевченка, знищуючи пам’ятники, барельєфи, книги?.. Гірка відповідь вимальовується…» (Тетяна Дейнегіна)
За риторично блискучою інвективністю Оксани Стефанівни Забужко я часто відчуваю щось нещире, якийсь фальш. Чи пані Оксана справді так переймається долею Володимира Вакуленка, чи лише використовує його як інструмент? Свого часу вона покинула Пен, і, як на мене, це сильний знак. Однак усе одно не полишає відчуття фальшу.
