Звісно, я великий мрійник. Те, що понаписував пером, уже не виволочиш і волом! Роками плаваю в хмарах, не тримаючись тверджі… Я – арієць. За кожне своє оприлюднене словечко відповідаю. Я… я… я… Та що ж закопилюю губу свою! Ага… Дочекався: мій зять і син нині б’ють кацапа по морді. Пригадую, хтозна коли приїхавши до Кийова на навчання до Шевченкового універу, на журфаку в тридцять другій авдиторії при всьому курсі один з викладачів [до слова – когут-селючок], узнавши звідки я родом, тицькав у мій бік привселюдно:
– Тільки там, у них, у горах, ще витанцьовують і співають. Незабаром настане естрадна радянська «общность».
Daily Archives: 25 Жовтня, 2022
Петро Галич у хаті скраю
З легкої руки українського художника Віталія Кошляка згадався Віктор Шакула. За ним на пам’ять стали два Івани — Козаченко і Царинний, Юрко Гудзь. Поети, січені дощем і лютою журбою… Творчий тандем Галич і Шакула — неприкаяний, не приручений… З цього богемного гурту топче земний ряст лише Петро Галич.
Стоїчний поет Віктор Шакула
Нелітня, похолола жовтизна.
Ця пісня вересня весела, та не літня.
Скажи, негордий старче, щоб ти знав,
аби не кожен кущ був у саду – як лютня?
Як лютня, лагідність і лютість примиря,
мовчанню вчить і слухать вісті вітру.
Скажи, скажи: «Дорослішать пора»,
коли ще не пройшла пора ця непомітно.
(Віктор Шакула. Присутність. К. 1989)
Сучі сини і дочки
Ви ніколи не приїдете з осоружної рашки на могили батьків, ви ніколи не побачите рідне, бо рід вас уже прокляв… Ви — ніхто, бо вас не чути й не видно… Зневажаю! Звертаюсь до вас, сучі сини й дочки! Ті, що пихато з’їжджалися щоліта попити свіжого молока й пожерти молодої картоплі в батьківській хаті. Що звисока дивились на тих, хто сіяв, орав, зберігав…