Звісно, я великий мрійник. Те, що понаписував пером, уже не виволочиш і волом! Роками плаваю в хмарах, не тримаючись тверджі… Я – арієць. За кожне своє оприлюднене словечко відповідаю. Я… я… я… Та що ж закопилюю губу свою! Ага… Дочекався: мій зять і син нині б’ють кацапа по морді. Пригадую, хтозна коли приїхавши до Кийова на навчання до Шевченкового універу, на журфаку в тридцять другій авдиторії при всьому курсі один з викладачів [до слова – когут-селючок], узнавши звідки я родом, тицькав у мій бік привселюдно:
– Тільки там, у них, у горах, ще витанцьовують і співають. Незабаром настане естрадна радянська «общность».
Віддати належне моїм однокурсникам, ніхто з них на те не хіхікнув, лише оглянулись в мій бік.
Я все пам’ятаю, й більш відстежую за своїм супротивником, аніж ізраїльський «Моссад». Я був, є і буду, посилаючи всіх до одного місця, – український арієць.
Безперечно, хахол мого покоління й діточки його з насторогою сприймають слово «арієць». Арієць – себто нацист. Ат, ні! Здогадаймося, хто вкрав моє сало… Безчесні німі, що коли-то на Січі (за Шевченком) садили картопельку… Земелька ж у них прісна, то й посягнули на наш чорнозем.
Арієць, любі хлопчики й дівчатка, перекладається з санскриту: «Я – шляхетний». Отож, пора очуматись, задурманені Візантією! Накинута вуздечка варягами, зокрема братвою Рюриковичів, досі тисне вам мізки. Небораки…
Українець тільки тоді побідить москаля, як православ’я, греко-католитизм і всі оті християнські реп’яхи відпадуть з одежі та тіла арійця.
Так… Я – мрійник! Я великий мрійник. Але, на жаль, уже не дочекаюся, коли:
– І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече.
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще незачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Отсього я й не дочекаюсь! Але, принаймні, сим живу.
Слава арійській Україні!
Ярослав Орос
