Ситуація в Соледарі “критична”, будівлі і деякі квартали у місті щодня переходять із рук до рук. Твердження про взяття Соледара ПВК «Вагнера» у своєму останньому зведенні спростували аналітики Інституту вивчення війни (ISW). За їхніми словами, оцінити хто саме контролює ті чи інші квартали у місті досить складно, оскільки ситуація може швидко змінюватись під час вуличних боїв.
25 років тому, 11 січня 1998-го перестало битися серце великого українського поета Бориса Нечерди. Ми познайомились з ним у березні 1972. Борисові було 33, мені — шмаркачеві — 17. А на початку 1973-го Борис подарував мені свою книгу «Літак у краплі бурштину», за яку було його «погромлено», як і багатьох його друзів-шістдесятників.
Всі роки незалежності Україна видушувала з себе рабський дух, духовну і культурну залежність від Росії. 20 років тому Юрій Гудзь говорив про Українську Реконкісту за аналогом до Реконкісти 718-1492 років в Іспанії, в якій християни вели боротьбу за визволення християн від мусульманського панування.
У грудні 1962-го, за рік до трагічної смерті (спричиненої жорстоким побиттям міліціонерами) написано надтрагічний Симоненків вірш. Він виріс із страшного знання, із усвідомлення того, що війна імперсько-більшовицької росії з Україною перетворила нашу землю на суцільне кладовище — де вже не лишилось місця для нових жертв і поховань. Відтак поклик до шекспірівського Гамлета, який, прийшовши на цвинтар і побачивши череп королівського блазня, вигукує в розпуці «О, бідний Йорик!». Судячи по всьому, в основі вірша безпосередні враження од відвідин Симоненком, разом з художницею Аллою Горською і театральним режисером Лесем Танюком, Биківні, містечка неподалік Києва, де поховано тисячі українців, закатованих, розстріляних упродовж 1936-1941 років. Танюк переповів цей епізод у своєму щоденнику 1962 року. Поводирем, оповідачем у них був живий свідок того, який підлітком усе те спостерігав (жив неподалік).
Тиражують оце «крик душі» відомого художника, лауреата і навіть офіційного генія за одним окремо взятим рейтингом. Дуже зобидив цього художника один екс-президент, який пообіцяв йому його персональний музей на столичному Андріївському узвозі. Обіцяв і, як за цим екс-главою держави часто водилося, не зав’язав. Залишив художника з облизнем.
