Знаменитий український кінооператор і педагог, а віднедавна ще й сценарист (завдяки йому і його феноменальній пам’яті вдалося воскресити так і не написаний, але ж стократ оповідуваний сценарій Івана Миколайчука «Тисяча снопів вітру») вчора відзначив свій день народження. А ще цьогоріч — 50 літ творчого дебюту в кіно, у 1973 році знято фільм «Новосілля» режисера Василя Ілляшенка; за камерою стояв 26-річний Юрко Гармаш…
Обертаюся назад і згадую свого діда. Найцінніше, що залишив він по собі, се – камінь. Дідо з леґінства служив у графського фоштера. За се йому нарізали дараб землі над селом, під самою хащею. Се місце й нині називають Сирітським Горбом. Тут гучав лише ожинник і дика папороть. І не було води. Навіть вівці не хотіли тут пастися. Дідо сплів із верби кучу, обваляв її глиною і почав копати криницю під старою дичкою. Челядь сміялася, бо з-під залізного лома сахтіли іскри. А куснями глини можна було колоти горіхи. Але дідо копав і копав. Увечері клав голову на твердий поріг, щоб довго не спати. Лише на недільну службу відходив від криниці.
Чи не любите Ви 23-те лютого, як ненавиджу його я? Не лише тому, що в Галичині історії про безчинства червоної армії передавалися поколіннями. Нелюбити вчила радянська школа своєю дебільною традицією «поздоровляти наших хлопчиків». З днем, до якого вони, на щастя, не мали жодного стосунку. Бо не могли бути воєнними злочинцями, на честь яких вигадали «свято». Так само, як ще не стали чоловіками завдяки шмаркатому вікові.
23 фєвраля — празнік настаящіх мущін. Я теж, канєшно, мущіна. Правда — десь наполовину. Бо служив лише три місяці після університету Шевченка, де на старших курсах в нас була військова кафедра і ми один день на тиждень, переодягнувшись у форму кольору хакі, гризли граніт воєнної науки. Викладач техніки підполковник Дудка оцінював цей процес так: «Шо ви здєсь, таваріщі студєнти, балду ганяєтє?».
