Пригадуєте: «Матч відбудеться за будь-якої погоди»? І наших грінченківських журналят (студентів університету імені Б.Грінченка) дрібен дощ не одвадив од стадіону. Від столичного стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського. М’яча, звісно, там не ганяли, зате поспілкувалися з Анатолієм Колошею, заступником директора стадіону.
Вона така лагідна, така напоєна і розімліла, така розкішна і запашна, така тепла і ніжна на дотик. На цих попораних вже чорноземах я відчуваю себе, як у церві. Бо тут — Бог. На цій землі були щасливими мої батьки і росла моя донька. Ось ці конкретні півдесятини. Насправді, я лише сьогодні зрозуміла, що таке «своя земля».
Того ранку він довго молився. Зазвичай його молитви були короткі й подячні. «Не давання слід просити, а дякувати за даність, за те, що маєш. А те, що тобі потрібно, дасться. Не говори Господу, що в тебе є клопіт. Повернися до того клопоту відкритим лицем і скажи, що в тебе є Господь». Ми пакувалися в триденну ходку, нарізали з автомобільної шини виступці і наколінники. Бо якщо вийдемо на Острий Кряж, там, на крем’янистих перелогах з рододендронами, доведеться колінкувати. Збиралися, планували – і не пішли.
«Найвизначніші здобутки української літератури середини віку пов’язані з прозою. Саме епіка завдяки своїй полісемантичності була здатна відтворити багатоскладність суспільного буття, соціальну детермінованість людського характеру. Вона відкривала перед письменниками значно ширші можливості для глибшого втілення історично конкретних ідеалів і тим самим сприяла розширенню соціально дійової, естетичної функції літератури».
(Р. С. Міщук. Українська оповідна проза 50-60-х років ХІХ ст. К. 1978)
