«Дануся дивиться у вікно. Дощ. Він поливає асфальт косими струменями, підстрибує бульбашками на калюжах, дзенькає в шибку. На вулиці холодно й слизько, і мама не пускає Данусю гуляти. Дануся якось вийшла було сама, то мама нагримала: «Застудишся, хто тебе доглядатиме! Та й забруднилася он як. Іди помийся, дивитися на тебе соромно».
Ніколи не називав себе вголос націоналістом. Оминаю слова із закінченням «іст». Але нині націоналістом мусить ставати кожен. Причому войовничим. Хто в зброї, хто в духові.
В селі так швидко минають пори року, що якось аж шкода цього… Особливо, літо. Літо в селі настає за один день. Ото дивись, була зима, а потім — раз! І ціле літо… І жовтезний цвіт ріпаку так ріже очі проти синього неба, що аж боляче дивиться. Трави в руслі Сули – вищі за мене. Там реально можна було сховать козацький загін з кіньми, як писав Яворницький.
