Вчора мав дедалі рідкіснішу нагоду попрацювати в архіві пана М., яскравого викладача і, чого ми тоді не знали, оригінального поета. «Поезія любить тишу». Раптом я згадав ці слова, які часто повторював пан М., розповідаючи нам про Блейка, Тувіма, Бернса (Бодлер тоді ще був заборонений) і прокладаючи паралелі з українською літературою.
З проблемами моралі і гуманності реготу над з’їдженим акулою все просто. Поки нам росіяни не дадуть чіткий і чесний список, хто винен у війні, а хто ні — ми будемо сміятись з усіх. Як тільки війна завершиться і ми його отримаємо — ок, будемо звірятись зі списком, щоб знати трагедія це чи законний привід для жартів. До того часу пробачте, але з’ясовувати причетний цей росіянин до війни, убиств і катастроф чи ні в українців зараз нема ні часу, ні бажання, ні можливостей.
Коли нам кажуть, що не треба перетворюватися на росіян, то я би з цим погодився. Нам не треба грабувати мирне населення, нам не треба ґвалтувати жінок, нам треба поважати права полонених. Але в той же час нам НЕ треба перетворюватися в ялову худобу.
