У такого собі непересічного чоловіка — Євгена Барана ще один прожитий рік. Це дуже потужний чоловік у справі, яку робить: скільки імен він підняв з небуття, упорядкував їхні твори і віддав світові, скільки рядків написано про літературу і її сучасних носіїв, скільки людей підтримав на цій нелегкій в нинішні часи стезі і провадить досі.
… І пішов я тоді до Петлюри/Як громами в степах загуло/ Скільки нас, отаких, попід мури/ Від червоної кулі лягло!.. (В. Сосюра) А ті, котрі вижили й не пішли на еміґрацію (в т.ч. мої дідове), – заходились будувати нам Українську Державу, незважаючи на причеплене до неї малозначущим (як їм здавалось тоді) компромісом “УСРР” (“хай червона, аби Она!” – була така жартівлива “інсайдерська” примовка).
Пішов у супермаркет за цигарками. Вулиця Павлівська, поряд відомий маркет «Дари моря». Щохвилини проходять сотні людей. Раптом бачу, під деревом лежить людина і просить прохожих дати йому поїсти. Людина схожа на безхатька. В руках пляшка горілки.
Вже кілька тижнів поспіль мені щодня телефонують з невідомих номерів. Кожного разу – з іншого. Коли відповідаєш, кажуть: «Здрастуйте, Віталію! Ми до вас з добрими новинами. Радість стала, яка не бувала!»… Але це не свідки Єгови. Це представники гемблінгових компаній, казино, тоталізаторів і тд. При тому, що жодного разу в житті, я їхніми «послугами» не користувався.
