Коли замовляв цю книгу («Гонитва на виживання», видавництво «Апріорі»), мене мотивувала проста цікавість: що ж написав Леонід Ісаченко, – мій однокурсник на факультеті журналістики Київського університету, з ким ми жодного разу не бачилися після університету, ось уже ледь не сорок років?
Цієї весни сад, здавалося, як ніколи загонисто буяв молодими бруньками, пагонами, свіжою зеленню та квітами. Й особливо квітами. Спочатку, зразу ж по тому, як відцвіли тюльпани, гіяцинти й нарцизи, вибухла ніжними алізариновими келихами маґнолія, потім буквально за якийсь тиждень запалахкотіла гігантськими блідо-рожевими плато́чками деревяниста півонія, сповнивши повітря паморочливо-солодким пахотом, а наприкінці травня вкрилася вся дрібненьким цвітом, наче сніжно-білою габою, таволга коло криниці.
Кнут Гамсун народився 1859 року, і помер 1952-го, проживши майже сто років. Германофіл доби Бісмарка, він залишався таким протягом усього свого життя. Через це в 1945-му, у віці 86 років, він розділив долю Езри Паунда: його зобов’язали виплатити державі штраф, який зробив його жебраком, його кинули до божевільні за «колабораціонізм».
