22 серпня 2008 року залишив цей світ відомий український письменник Василь Кожелянко… Але мені пригадується, як московські попи з нього познущалися вже після смерті. Сьогодні, в сумну річницю, хочу переповісти свої враження від його похорону. Вони є особливо актуальними нині, коли велика частина українського суспільства жує шмарклі з приводу так званої заборони діяльності секти московського патріархату Верховною Радою України.
Байдужий Фейсбук запитує: «Що у вас нового, Сергію?» Нічого! Скнію у Польщі. Лікуюся від раку. Якось виживаю разом із дружиною. Бо потрібно заплатити за квартиру, за комунальні послуги. При цьому ніякої допомоги від Польщі ми не отримуємо. Та кому зараз легко?
Як від тебе не шаленіти, сучасна пісенна «поезіє»?! Фахівці «жанру» радять слухати музику, оранжування, голос, але ж від сакраментального «спочатку було слово» несила абстрагуватися, бо ж воно, наче серпом по яйцях, оте «в кІнці кІнців» у новому нетлінному хіті майбутньої Гремміносиці Лободи.
В соціальній мережі розганяється чергова московська іпсошка «Покровськ тривожить більше, ніж радує Курськ». Ми Покровськ ще не втратили і Курськ ні разу не взяли, а тривожить, сука, так, що чергову скибку кавуна не можуть з’їсти.
