Багато пишуть про творчість Клавдії Петрівни. Чимало присвячено зовнішності, роздумам про поп-культуру в цілому, про українізацію естради і тому подібне. То все добре, але не має жодного відношення саме до творчості Клавдії Петрівни. Клавдія Петрівна — не «типове явище естради» і не «ще одна Альона Альона».
Здається, я чув усе і мене в цьому житті нічим не здивуєш. Я прослухав пісні Клавдії Петрівни. Деякі треки навіть по кілька разів! Ні, вибачаюся, я не прослухав, а уважно промоніторив ці треки, бо слухання — це щось інше: це цікавість, відкриття чогось справді нового, насолода від процесу… Але тут ідеться про зовсім інші речі. Втім, усе по порядку.
В гуртожитку факультету іноземних мов Чернівецького університету дівчата не боялися ні чорта, ні деканату, а Вані-Черепа – так. Йому би грати монголо-татарське іго чи хоч Солов’я-розбійника в кіні: хлоп — богатирського зросту метр п’ять з табуретом, з непропорційно довгими жилавими руками і безмежним нахабством. Талановитий випускник чи то інтернату, чи дитбудинку; на престижний «ін’яз» вступив без батьків і блату, але й без тягаря моральноетичних стандартів.
