Після страшної посухи, яка тривала понад два місяці, в жовтні нарешті випали дощі, і сад покволом став оживати. Першими прокинулися з летаргії зневоднення хризантеми, їхні поруділі стебла із, здавалося, цілковито зчорнілими листочками зазеленіли і якогось дня несподівано вибухли сліпучими жовтими кружальцями, схожими на звізди.
Сто років не брав до рук голки. На плащі відірвався гудзик, треба було поставити його на місце. Мама з того світу ласкавим голосом: “Ну, пригадай, як в дитинстві вчила тебе хрестиком”… І вмить я все згадав: 60-і роки – батьківська комуналка в Києві. І телефон при вході – один на всю квартиру: “альо, у апарата…”
Люди, зброя, рівень підготовки, дипломатія, єдність фронту і тилу, фінанси… Все це має значення …. Але в аналізі про таку війну, як наша, стратеги у Вашингтоні і Брюсселі забувають про такий ресурс, як ЧАС… Психологічне відчуття часу в Пентагоні і Білому Домі зовсім інше, ніж на передовій на Донбасі чи в Генштабі в Києві.
