Підозрюю, що далеко не усі то робили і навіть не усі знають, що то таке ріщак. Глухої осені, коли листя з дерев вже повністю опадало, мама з татом сокири в руки і гайда на Горани. А там вже, аж за цвинтаром, починався наш грабовий ліс. І я ще зовсім малим, але з такою радістю біг, аж підскакував, за мамою з татом…
…Таке відчуття, ніби ти лежиш у безкрайньому морі горілиць, а тебе нечутно, як мама дитину в колисці, гойдає хвиля. І так тобі добре, що не розплющував би якдовше очей, аби притримати час безмежної, мов саме море, насолоди. Це непередавано терпке відчуття чогось такого трепетного і ніжного, так-так – саме ніжного, як буває ніжним сон, коли всіма силами впираєшся просинанню, щоб нагло не зруйнувати цей смак ніжности, – що ти хіба лиш не виєш, коли це гойдання-колисання уривається, залишаючи тільки легке зітхання жалю.
Те, про що пишу, не є сенсацією. Кризу в нашій військовій системі вже ніхто не приховує, тому що вона очевидна. Втім, незважаючи на це, якихось системних змін досі не спостерігається. Так, ми більш менш тримаємо фронт, але відбувається це не завдяки системі, а скоріше всупереч, за рахунок щоденного героїзму людей та кількості втрачених життів. Довго так бути не може. Тому – ще одна сторінка з воєнного зошита «Накипіло».
Ми перша в світі країна, проти якої застосували міжконтинентальну балістичну ракету. По Дніпру, де ракетобудівний завод Південмаш. Президенту вже дорікають, що він даремно анонсує виробництво українських балістичних ракет…
