…Таке відчуття, ніби ти лежиш у безкрайньому морі горілиць, а тебе нечутно, як мама дитину в колисці, гойдає хвиля. І так тобі добре, що не розплющував би якдовше очей, аби притримати час безмежної, мов саме море, насолоди. Це непередавано терпке відчуття чогось такого трепетного і ніжного, так-так – саме ніжного, як буває ніжним сон, коли всіма силами впираєшся просинанню, щоб нагло не зруйнувати цей смак ніжности, – що ти хіба лиш не виєш, коли це гойдання-колисання уривається, залишаючи тільки легке зітхання жалю.
Книжка Василя Шкляра для читачів-гурманів
