У кожного є світлі та чорні смуги. Життя – зебра. У колєйці стоять то щасливі, то важкі часи. Тим більше, що тепер на все непрозорою матрицею накладається війна. Нелегкі часи переживає і наша НААН. Проти нас теж розв’язано приховану та явну війну. І ціна питання – державні землі, які Академія обслуговує для дослідницької роботи та впровадження на практиці її результатів. А також майно наших науково-дослідних інститутів.
Це фактично все, що напрацьовано і збережено у безцінному активі, який забезпечує перспективу та розвиток вітчизняної аграрної науки. А ще таким капіталом є наші наукові кадри, котрі довели свою спроможність та конкурентоздатність на рівні світу. Здобутки українського АПК навіть у цей надскладний період є тому свідченням, бо наш вклад помітний та важливий.
І це люди з власним достоїнством, і в силу начитаності та порядності – іноді дуже ранимі. Навіть беззахисні до безцеремонного хамства. Це розумні голови з якісними напрацюваннями. І подивіться, хто займається їхньою критикою у Фейсбук та на інших платформах. Або ті, хто виїхав з держави, здобувши тут хорошу фахову освіту, у погоні за кращими зарплатами, або ж ті, хто реформи хоче використати, як особисті соціальні ліфти.
Завжди наголошувала, що ми конкурентоздатні, що наше – не гірше від закордонного. Але робиться все, щоби вихолостити, дискредитувати багаторічну роботу, скомпрометувати наші досягнення, нівелювати 
результати визнані світовою науковою спільнотою. Переконана, що саме такі плани чомусь закладені в останніх законодавчих ініціативах та міністерських проєктах зі стратегіями. Що ж, такі тепер непевні часи.
Йдеться про масштабне приниження самого звання науковця. Подібний пресинг ми переживаємо вперше. Хоча і раніше охочих до дерибану державних наукових земель було чимало. Але вистачало мудрості, спрацьовував інстинкт самозбереження держави. І махновщина не проходила. Не збираємося здаватися і зараз. Протистоїмо несправедливості і чиновницькому нахрапові, як можемо. Іноді вже на замежжі.
Але проти нас задіяна серйозна компанія. І якщо якусь частину списку я ще розумію – там працює відмашка та наказ, то до журналістів, яких до цього підв’язали, є запитання. Вам справді байдужа доля елітних українських сільськогосподарських земель, які під прикриттям війни можуть піти з молотка? Вам начхати на українську науку, і тут я маю на увазі не лише аграрну? Ви переконані, що принципи журналістської етики, про які ви так багато говорите на своїх професійних зібраннях, вартують так задешево? Вас не коробить бути, нехай навіть ситуативними, поплічниками у таких масштабних антидержавних проєктах, котрі, без сумніву, дістануть чітку політичну оцінку вже згодом? Ще не набридло створювати резонансну масовку у шлейфі надуманих, висмоктаних з пальця звинувачень та кримінальних справ?
Гонор – дуже пієтетне українське слово. Він, як цнота, втратиш – не повернеш. Паразитувати на неосвіченому сегменті ваших читачів, а тим більше зацікавлених у такому контенті, ви не вважаєте непристойним? Чи відрізняти чорне, біле і сіре вже не є складовою професії? Запитую, бо не вірю, що у досвідчених журналістів не складаються в голові примітивні трьохходівки, які проти нас задіюють. Вони ж очевидні, вже майже класика жанру: чиновницький тиск, надумані перевірки та справи. Я звертаюся не до замовних авторів. А до тих, хто підозріло легковажно, як для України, щораз підловлюється на сенсацію. Невже складно скласти такі простенькі пазли? Це серйозне питання, бо сьогодні наш медіапростір набирає не тільки жиру, а й ваги.
Як науковець, скажу, що це світова тенденція. Нещодавно рибалки поблизу Пуерто-Ріко виловили в морі лобстера вагою 150 кілограмів та довжиною без вусів у 2 з половиною метри. Вчені вже прогнозують появу акул довжиною до 70 метрів. Причина – прискорене потепління океану та пришвидшення метаболізму й експресія генів, що відповідають за гігантизм. Викликані безконтрольними викидами парникових газів, з якими ми так боляче боремося. Не факт, що він цінний гастрономічно. Тому, може, все ж варто, розганяючи тиражі і розбехкуючи аудиторію, іноді згадувати слово – Якість. А це рідна сестра Правди. Вашого головного професійного критерію, чи не так?
Сільське господарство – це колосальна відповідальність. Це продовольча безпека держави. А ми всі так погано в АПК спрацювали, що це вже і продовольча безпека половини світу! Журналіст, редактор – це не менша відповідальність. Бо за нею настрої людей, аж до зміни суспільних формацій. Це політична безпека держави. Війни ж тепер, як швидкісні потяги повз роззяв. Я зумисне не подаю тут назви сайтів.
Але незалежно, яке у вас спрямування – наукове чи новинне, давайте про це пам’ятати завжди. І не перетворювати ваші дописи на роздачу хот-догів дешевим коментарникам. Головне для нас — Україна понад усе.
Ануш Балян
