Кілька днів тому їхала в метро! На «Золотих Воротах» когось притиснуло в двері! Довго просили: «відпустіть, будь-ласка, двері». Я подумала, що у того, кого притисло, слабка реакція, тому що, ну вже дуже довго реагує..! Коли через кілька станцій людей стало менше, побачила чоловіка у військовій формі з дуже стомленим обличчям…
Я сиділа біля поручня, всі місця були зайняті. Чоловік підійшов і обперся об поручень поруч зі мною на рюкзак за спиною. Він майже лежав на цьому поручні. Сумнівів не було — людина їхала прямо з проклятої війни.., це було видно і по обличчю, і по тому, як він мружився, коли переминався з ноги на ногу.
Щось дуже боліло..! Я боязко доторкнулася до його плеча і запитала: «Присядете?»
— Ні, — сказав.
Пару станцій я не знала, як заговорити. Сидячи, мені не було видно нашивки на рукаві. Перед виходом знайшла 200 грн. Коли піднялася, побачила на рукаві: «Кіборг». Запитала: «Ви додому?»
— Так.
— Важко було?
— Так.
Я не знала, як продовжити розмову, але дуже хотілося обійняти, дякувати, плакати..! Всі втупилися на нас і стали слухати! Я раптом почала чистити його забруднену шапку зі словами: «Ой, у Вас шапочка забруднилася»…
Руки Він тримав у кишенях..! Я засунула Йому в кишеню купюру прямо в руку і сказала: «Візьміть. Купіть дружині квіти». Втома з його обличчя миттєво зникла і він голосно вимовив:
— Не треба! У мене є гроші. Ви що! Не можна!
Я себе відчула нерозумно і винувато..! Зате, нарешті, знайшлися слова: «Це єдине, що я можу для Вас зробити!»
Мій Герой виявився правдивішим за мене, за тисячі різноманітних людей у Києві, де зустрічаються ще і ватNики, і священики-сепаратисти. Він сказав прямо з серця: «Без вас, ми — ніхто!».
До мене потроху повертався розум і я, ридаючи по-дитячому, видушила з себе: «Це ми без Вас ніхто!» Я не змогла стримати ридань і тупо пішла до протилежних дверей, обливаючись соплями і сльозами. А Він говорив і говорив: «Спасибі Вам. Я куплю дружині квіти».
Я ридала потім ще години дві..! У сльозах виходили невимовні слова..! Як багато я хотіла сказати..! І не сказала..! Сподіваюся тільки на те, що цей Чоловік почув їх своїм серцем! Може Цей «Кіборг» прочитає, що я хотіла і не встигла йому сказати багато-багато СПАСИБІ! Що вони у нас найкращі! Що ми їх дуже любимо і дуже молимося за НИХ! Що ми обіймаємо їх!
Дуже хочу, що б Вони всі повернулися живими переможцями і виховали своїх дітей такими ж правдивими і справжніми як Вони. Почуй мене, «Кіборгу», з метро..! Ти йдеш захищати мене від орди, а я не змогла навіть обійняти тебе! Але, я дуже хотіла! Повертайся живим, будь ласка!
Ганна Блащук
