Віце-президент Національної академії аграрних наук України, академік НААН, доктор економічних наук, професор Ануш Балян — досвідчена, фахова, принципова жінка-науковець. З нею розмовляємо про вітчизняну аграрну науку, її здобутки, нагальні реформи та перспективи розвитку. Про важливу роботу української аграрної науки, спрямовану на розвиток галузі, збільшення експорту сільгосппродукції та підвищення конкурентоспроможності України у Європі та світі.
– Пані Ануш, яким бачите сьогодення України аграрної?
– Почуття двояке. З одного боку, хочу звернути увагу на те, що, за даними Міністерства сільського господарства США, у 2019/2020 маркетинговому році Україна посіла друге місце в світі за обсягом експорту зернових культур. Зокрема, пшениці, ячменю, кукурудзи. На першому місці – США, третьому – Канада.
Тож наша держава залишається ключовим гравцем на міжнародному ринку зерна й одним з гарантів продовольчої безпеки не лише України, а й світу. Це не може не радувати. При цьому, зазначу, що у 2020 році ми зазнали істотних втрат врожаїв через посуху. Статистика така:
• 2018 рік – 70,1 мільйона тонн;
• 2019-го зібрано 75,1 мільйона тонн зернових;
• а у 2020-му – 65,5 мільйона тонн.
Так, ми ще маємо значний експортний потенціал інших статей, обсяги поставок яких на світові ринки зростають. Це експорт яєць, меду, різноманітних ягід, горіхів, навіть екзотичних груп, як-то слимаки, для європейського та інших потужних ринків, де споживач надає перевагу якісним органічним продуктам. Але ми повинні бути готовими до нарощування експорту саме зернових, а тому маємо дати нашим аграріям сучасний науковий інструмент.
На сьогодні науковці Національної академії аграрних наук України прагнуть практично долучитися до світових тенденцій розвитку науки. Проте ефективність розвитку науки потребує належного фінансування, відповідального ставлення і бачення економічної перспективи, яка за цим стоїть.
Ануш Балян – віце-президент Національної академії аграрних наук України, академік НААН, докторка економічних наук, професорка. Заслужений працівник
сільського господарства України. Обрана віце-президентом НААН у 2013 році.
Наукова діяльність
У 1995 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за темою «Особливості розвитку фермерства та його кооперування в Закарпатській області». У 2006 році захистила докторську дисертацію за темою «Міжрегіональне транскордонне співробітництво України та Угорщини в умовах розширення Європейського Союзу з питань методології, методів і практики».
Опублікувала 187 наукових робіт та статей, серед них 37 – у зарубіжних виданнях, у тому числі з монографій. Є співавтором трьох сортів рослин. Під керівництвом Ануш Балян захищено сім кандидатських дисертацій.
– Пані Балян, чи влаштовують видатки, передбачені Держбюджетом-2021 на науку – і аграрну зокрема?
– Вітчизняна аграрна наука має потужний потенціал, багаторічний досвід, але недалекоглядно обмежена у фінансуванні. Ми розуміємо реалії сьогодення і те, що оборона, медицина і карантинні заходи потребують значних фінансових відрахувань. Але, з іншого боку, нас не може не турбувати те, що на розвиток освіти і науки з Держбюджету всього буде спрямовано 170 мільярдів гривень. З яких за статтею «Підтримка досліджень у галузі природничих, технічних наук, математики та інформатики, у галузі біології, медицини та аграрних наук та в галузі соціо-гуманітарних наук» – лише 584 мільйони гривень. Це дуже куце фінансування, яке неодмінно призведе до негативних наслідків. І тут не варто забувати, що за аграрною наукою стоїть продовольча безпека України.
Нині кількість наукових установ академії становить 9,6 відсотка від загальної кількості наукових інституцій держави. Бюджетним фінансуванням охоплено 5,7 відсотка наукових досліджень, а 4,3 відсотка – на заробітну плату. Після проведення державної атестації установ мережі у 2019 році маємо: 17 наукових установ 1-ї кваліфікаційної групи, 38 – 2-ї, решта належить до 3-ї. Це хороший потенціал, втратити який неприпустимо.
– Чи має академія власну стратегію підвищення конкурентоспроможності наукового продукту, який надалі сприяв би збільшенню обсягів експорту сільгосппродукції?
– Керуючись Цілями сталого розвитку України на період до 2030 року, що їх затверджено Указом Президента України від 30.09.2019 року, нами теж визначено пріоритетні напрями наукових досліджень.
При цьому враховано:
• забезпечення продовольчої безпеки держави;
• орієнтацію політики на соціо-економічний розвиток;
• ефективне використання ресурсів для збереження екосистем та запобігання негативним ризикам зміни клімату;
• упровадження інновацій в економіку сільського розвитку;
• сприяння диверсифікації зайнятості в сільській місцевості, що має забезпечити зростання сільської економіки.
– Можете розшифрувати ці завдання для читачів?
– Насамперед йдеться про пришвидшений розвиток насінництва та розсадництва. Про забезпечення технологічної підтримки цих напрямів, про розширення асортименту сільськогосподарських культур, адаптованих до зміни клімату. Важливим завданням є відновлення родючості ґрунтів, запровадження меліоративних заходів та інше. На це не раз звертав увагу уряду президент НААН Ярослав Гадзало і виходив з конкретними ефективними пропозиціями.
Крім того, АПК повинен бути високотехнологічним у виробництві сільськогосподарської сировини не лише для продовольчих, а й кормових та енергетичних цілей. Важливими є і генетичні покращення у рослинництві й тваринництві. Їхнє джерело – це передусім біотехнологія відтворення.
Що стосується розвитку сільської місцевості, то ключовим акцентом тут є не лише модернізація аграрного сектору, а й надання йому переліку сучасних моделей і механізмів інноваційного розвитку. Якщо на цьому етапі ми є аграрною державою, і АПК є локомотивом економічних реформ та ключовим наповнювачем Державного бюджету, то треба зробити все, щоб ми були потужним аграрним гравцем на світовому рівні. І це аж ніяк не весь список нагальних запитів, які стоять перед вітчизняною аграрною наукою.
– Пані Ануш, якщо держава фінансує вітчизняну науку на 50 відсотків, то як, за цих умов, можуть бути реалізовані такі амбітні цілі?
– Саме тому Україна повинна мати Національну інноваційну стратегію розвитку науки для того, щоб увійти до переліку економічно розвинених країн, тим самим забезпечивши ще й власну продовольчу безпеку. І нам треба думати не про збереження нинішніх показників, а про комплексний розвиток аграрного сектору і збільшення пропозицій української сільгосппродукції. Якщо в інших високотехнологічних галузях ми втратили можливості конкуренції, то тут ми можемо бути лідерами.
Але нині спостерігається перманентна залежність українського сільгоспвиробника від зарубіжної «наукової продукції». Це надалі може призвести до суттєвого зниження потенціалу власної аграрної науки. Обмежити проривні інноваційні рішення і, як наслідок, спровокувати втрату генетичного та технологічного потенціалу. А загалом – втрату вітчизняної наукової школи. Потужної, системної, успішної, досягненнями якої слугуються аграрії багатьох країн.
– Дехто висловлюється, що більш прийнятним для України було б придбання сучасних наукових розробок і технологій за кордоном?
– Знаєте, навіть економісти прораховували цей варіант як можливий за даної економічної ситуації, проте є дуже багато «але». І головними серед них є такі чинники:
• постійне здорожчання зарубіжного продукту, що, беззаперечно, потребуватиме значних фінансових витрат;
• падіння рейтингу вітчизняної науки і національної дослідницької системи загалом;
• втрата інфраструктури академічного підприємництва;
• і що особливо негативно – це «brain drain», тобто відплив мізків, інтелектуальна еміграція.
До речі, з подібною проблемою зіштовхнулися багато східноєвропейських та північноєвропейських країнах після їх приєднання до Євросоюзу. Катастрофічний відплив науковців та представників провідних галузей АПК тоді відчули на собі Польща, Румунія, Болгарія, Литва, Латвія.
Наведу лише одну цифру для прикладу: вартість висіяного насіння тільки озимих зернових культур сягає 15 мільярдів гривень. Висновок робіть самі.
– Яких заходів, на вашу думку, необхідно вжити, щоб не лише зберегти науку, а ще й інтегруватися до Європейського відкритого наукового простору?
– Нами напрацьовану «дорожню мапу» наших дій та визначено такі маркери. Найперше – це оптимізація структури НААН через посилення синергії між науковими установами і дослідними господарствами. Наступне – це увідповіднення принципів управління для досягнення сталого розвитку дослідницького процесу. За цим – забезпечення прозорості та відкритості діяльності через створення рад громадського контролю.
А також повноформатне інноваційне «оновлення». Через розроблення інфраструктури ринку інновацій в АПК на засадах розвитку кластерів та комерціалізацію результатів наукових досліджень. Як і створення інформаційно-аналітичного центру «Аграрна наука України» з відповідним веб-порталом.
Нагальним є і застосування практик європейських партнерів, зокрема, – запровадження парадигми «розумних спеціалізацій» (smart specialization) з урахуванням конкурентних переваг регіонів. Крім того, ми плануємо створити два-чотири центри фундаментальних досліджень у рослинництві, тваринництві, з розвитку сільських територій за повного бюджетного фінансування. І для цього ми маємо достойний кадровий потенціал.
Одночасно готуємося до 2025 року створити п’ять-шість селекційно-насінницьких державно-приватних компаній. Серед проектів регіонального розвитку – на території декількох дослідних господарств маємо намір розпочати створення агропромислового парку – багатофункціонального спеціалізованого комплексу, спрямованого на розвиток агропромислової діяльності. На балансі такого парку буде технічна база, необхідна інфраструктура тощо. Це чудові умови для реалізації синергії: наука – бізнес. Крім того, це взаємовигідна можливість реалізації інвесторами «їхніх зазіхань» на користування нашими землями.
– Що, крім недофінансування, найбільше дошкуляє вітчизняній аграрній науці?
– Вкрай низький попит на науковий продукт, що обумовлено орієнтацією національної економіки на виробництво сировини та продукції з низьким рівнем переробки. Крім того, наші аграрії недалекоглядно продовжують «імпортувати» застарілі іноземні технології. Це небезпечний шлях, який може вдарити по сільгоспвиробництву в перспективі.
Сьогодення вимагає загальнодержавних заходів, які забезпечать підвищення загальних витрат на наукові дослідження. Необхідно створити лояльне кредитне, податкове, організаційне середовище для стимулювання фінансування досліджень і розробок. До чого активно залучати бізнес-сектор.
Керуючись Стратегією розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року, що її затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р., № 526-р, академія всіляко намагається посилити комунікацію між сектором досліджень і розробок та реальним сектором економіки. Забезпечити функціонування механізмів трансферу технологій, удосконалити моніторинг впроваджень завершених науково-технічних розробок (ЗНТР) тощо.
– Багато розмов точиться довкола земельних ресурсів НААН, які мають вигідні локації, а тому цікавлять багатьох, особливо нині, коли ми стоїмо на порозі відкриття ринку землі. Що скажете з цього приводу?
– Запровадження ринку землі, безумовно, створює неабиякий ажіотаж стосовно земельно-майнового комплексу НААН. Так, він потребує оптимізації, і наш науковий колектив цим займається. Наразі відбувається перерозподіл земельно-майнового комплексу академії для його більш ефективного використання. Передусім це землі, які необхідні науковим установам для виконання ними своїх статутних функцій.
Далі це землі, які можуть бути передані академією в оренду після ухвалення Верховною Радою закону, який передбачить таку процедуру. І, звичайно, це землі, які у майбутньому можуть бути розпайовані серед працівників дослідних господарств, соціальної сфери сіл та пенсіонерів. Знову-таки, після прийняття закону, який це регламентує. Загалом ринок землі в Україні відкривається, на мою думку, дуже в непідготовлених умовах. Як наголошує Денис Красніков – віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців, держава наражається на ризик швидко “проїсти” цей ресурс. Що є згубним і для економічних процесів, і для демографічної та міграційної складових.
– І ще одне запитання. Чи приречена Україна завжди бути аграрним сировинним придатком цивілізованого світу?
– Наші землі, людський ресурс – це головні скарби держави. Вітчизняний агропромисловий комплекс є запорукою продовольчої безпеки. Але нам вкрай необхідно розвивати сучасну, високотехнологічну переробну галузь з виходом на високоякісний конкурентний продукт з високою маржею та доданою вартістю. Якщо Україна запустить потужну переробку, економічний ефект, за наявності нашого аграрного потенціалу, буде дуже успішним. Наукове підґрунтя для цього ми маємо, головне – серйозно ставитися до потреб української аграрної науки, розуміючи, що це одна із запорук успішного економічного розвитку держави.
Сергій Сулима, «Голос України»
