Ексклюзивна хвиля

Бутелька вина від Валентини Мастєрової

Ми вже проминули Чернігів, і я сказав: «Кілометрів за 15-ть по центральній трасі буде село Красилівка. Ти знаєш, хто там живе в «заточенії»?

— Не знаю. А хто? – перепитав Микола.
— Від міського гамору і колотнечі туди втекла Валентина Мастєрова, письменниця, яку любив Олександр Сизоненко (любив, як письменницю – авт.) і крепко шанував Юрій Мушкетик…
— Здра-а-астє! – обурено і по-сумському смачно розтягнув Микола. – Ти мені будеш розказувать про Мастєрову, ніби я не знаю, хто така Мастєрова! Та ми з нею…
— Йой! І шо ж ви з нею?!! – тепер уже я дражливим тоном зачепив Миколу.
— Та ми з нею… друзі у Фейсбук!
— О! Ну, тоді це аргумент! Тоді ви вже як родичі, як брат з сестрою! А особисто знайомі?
— Ні. Не випадало. Ніколи не зустрічалися.

***
По недовгій паузі Микола каже: «Ну, так, шо ти сидиш, дзвони!»
— По перше, я не сиджу, а їду, за кермом, по-друге, кому дзвонити?
— Мастєровій!
— Шо, отак ні з того, ні з сього, як «здрастє»?! У жінки свої справи, свої плани на день. Я думаю, цей експромт — і недоречний, і нетактовний. Нормальні люди домовляються заздалегідь.
— Нормальні люди знають, що експромт та виправданий, продуманий авантюризм – це те, без чого творча людина перестає бути творчою. Запам’ятай цю аксіому, а краще запиши. А зараз – телефонуй!

***
Мастєрова не завжди бере слухавку.
А то на диво швидко відгукнулася.

— Валентино Миколаївно, тут один поет, схильний до експромтів та авантюр, каже, що в письменників це заведено, що це, мовляв, «у порядкє вєщей», а тому він дуже хоче з тобою познайомитись. Ми їдемо в твій бік і будемо хвилин за 20-ть… Тому якщо ти теж хочеш, можеш і не комплексуєш – тоді скоропостіжно виходь на трасу… Шо за поет..? Ну, це відомий український поет, лірик, класичний римувальник, антипод поетів, як він каже, кавовитих і хамовитих… А прізвище..? Прізвище ти побачиш на титулі його збірочки віршів, яку він, оно, виймає з торби, щоб тобі подарувати…

***
Ми спинились у Красилівці на майданчику біля крамниці під високими тополями. По гомінкій трасі сновигали авто. На обочині під електричним слупом сиділа симпатична чорнява жінка і продавала великі жовті помідори та білі гриби з темно-коричневими капелюхами.

Мастєрової не було.

— Ти не представляй мене одразу і не кажи хто я. Потримай подовше інтригу, поки не вручу їй свою книжку, — озвучив сценарій Микола.
— Я хіба шось можу заперечити такому інтриганові як ти?!!

***
Аж раптом, ніби нізвідки, з’явилась Валентина Мастєрова.

— Ну, дорогі браття і сестри, оце я вас тут зібрав, щоб… — не встиг я почати, як Мастєрова пішла попри мене з розпростертими обіймами до мого товариша.
— Микола!!!

Вони обнялися з такою щирою радістю і навіть пристрастю, як добрі давні друзі, котрі не бачились багато років і дуже скучили одне за одним.

— Ти хіба знаєш, хто цей Микола?!
— Микола Гриценко!
— Так ви що, мене обманюєте? Ви знайомі?
— Ми вперше у житті оце зустрілися, хоч знаємо один одного за нашими книжками. А книжки – це більше, аніж зустрічі й розмови, — сказав Микола.

***
Вони довго і жваво розмовляли.
Микола забув, що ми поспішаємо. Він уже нікуди не поспішав. Він мав навпроти, очі в очі споріднену душу і вже все решта посувалося на потім. Він сказав, що то зустрілись двоє незалежних у День Незалежності…

Вони, напевно, говорили б до вечора, але я їх позбавив такої солодкої втіхи. Будуть інші дні і нові їхні зустрічі, вже двох знайомих, незалежних, як каже Микола, українських письмаків.

***
Там, куди поспішали, ми виставили до вечері бутельку домашнього вина від Валентини Мастєрової, виклали на стіл пузаті стиглі помідори з її грядки і два великі грона сизого винограду.

Від авторки «Сучої дочки» все було неймовірно смачне.

Але вино (!) – ніби сам Господь, власними руками начавив! Колір – мов рубін із домішками темного бурштину, а смак – немов нектар, що розливає тілом давно забутий трепет першого сексуального досвіду.

Ну, Мастєрова!!!
Якби не її романи, що в шмаття «рвуть» (особливо жіночу) читацьку публіку, їй вартувало б по життю займатися вином. Вином! І тільки вином! Куди там до її вина Жерарові Депардьє! Навіть з його хваленими винами із виноградників анексованого Криму.

Леонід Ісаченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.