Ексклюзивна хвиля

«Голос країни». А чому не палець, ніс чи пеніс?

Я критично настроєний до такого явища, як популярний у всьому світі проект – «Голос країни»? Вже в самій назві цього проекту глобалістів закладено страшне нівелювання сутності людського таланту. Що є голос за своєю суттю? Одна з фізичних властивостей людського організму, яка абсолютно нічого особливого в собі не містить, окрім певних фізичних характеристик — частоти звучання, тембру, кількості обертонів, тощо.

Кожен людський орган має набір тих властивостей, що допомагають виконувати певні функції. Але ж чомусь ніхто не проводить із грандіозним розмахом всесвітні конкурси, скажімо, «Палець країни», «Ніс країни» чи навіть «Пеніс країни»!? Хоча останній, напевно, викликав би чималу цікавість у певної публіки.

Тож, зрозуміло, голос — лише певний інструмент, за допомогою якого людина впродовж багатьох століть свого існування навчилася передавати спочатку свої невербальні емоції, а згодом, створивши пісні, переливати в інші людські душі свої особисті глибокі почуття. Ці почуття були особливі тим, що в кожній окремій душі проростали своїми особливими асоціаціями, почуттями чи думками, отож, не дивно, що здатність співати поставило людину на особливий щабель у порівнянні з іншими людьми. Ця людина мала особливий дар.

Але запитайте будь-якого хорошого вчителя вокалу — чого вартий лише голос, навіть добре розвинений і поставлений, без особистісних якостей людини — її чуттєвості, душевності, глибини. А також без уміння співчувати і переживати якісь спільні для більшості людей ситуації — любов, сум, біль, радість чи щастя.

То чому ж ми так все спрощуємо? Чому так нівелюємо цілий комплекс важливих речей, говорячи лише про один інструмент — голос? Чи не тому, що акцентуючи увагу на формі, хтось намагається відсікти зміст. Тобто, голос, як певна форма завжди є під впливом змісту певної особистості — і не він, а вся особистість людини має значення! І якщо людина, приміром співає про біль свого народу чи його гордість, то співає перш за все Душа цієї людини! Її зміст і суть, а не красива форма!

А ось тут ми доходимо головного. В чому суть? Ми живемо в умовах ринкових відносин, коли все абсолютно капіталізовано в цьому світі, в тому числі і людський голос. І якщо він здатний привертати до себе увагу такої кількості людей — чому б не навчитися його продавати? Але як продати голос, відірвавши його від людини? До певної пори це було неможливо.

Але його стали продавати, як тільки були винайдені перші грамофони, патефони і грамплатівки. Точніше продавати стали не сам голос, а записані з його допомогою пісні, які й стали (увага!) повноцінним товаром, відчуженим від людини! Уявіть собі: голос — безтілесний, обезличений, відокремлений від фізичного тіла, розтиражований мільйонними тиражами, розлітається по світу у вигляді наспіваних ним пісень, він добре продається і приносить шалені прибутки тим, кому спало на думку перетворити голос на товар. Так, як свіжий буханець хліба або нові черевики.

Але як тільки голос почав розглядатися не як природня властивість певної особистості, а як відчужений від цієї особистості товар — то тут почали діяти вже не закони мистецтва, а закони звичайного ринку. Знайшлося безліч маркетингових прийомів, до яких вдалися підприємливі люди, щоб новий товар — тобто записані певним голосом пісні — продавася якомога краще. Відтак, кожний товар аналізується, покращується, технічно вдосконалюється і набуває вигляду майже мистецької ексклюзивності.

АЛЕ! Це лише масовий ТОВАР! Уніфікований до потреб більшості населення. Він має стільки ж спільного з мистецтвом, як клон із живородженою людиною. І ми можемо спитати себе — а чи є душа у клона!? Нині з’явилося чимало голівудських блокбастерів, що переконуть нас — вона таки є, душа. Але я, скамімо, в тому дуже сумніваюся! Мене неймовірно засмучує, коли в черговому телешоу збирається купка людей, що починають плутати мистецтво з шоу-бізнесом. І говорячи про якісні пісні, мають на увазі лише технічні характеристики запису, а не поетичну повноту вірша, красу мелодії або вокальні можливості того чи іншого виконавця!

Чи не навмисне вони пересмикують ці поняття, щоб зробити акцент на товарних якостях пісні, і зовсім ігнорують природу людського таланту і кожного виконавця як неповторної особистості? Звідси питання: чому з нашого інформаційному простору практично зникло поняття мистецтва — натомість тотально панує поняття шоу-бізнесу?

Гадаю, що це ключова причина того, чому ми сьогодні так активно деградуємо у своїй національній пісенній творчості! Чому наші тексти пісень такі убогі, що їх не можна назвати віршами, а наші мелодії — це нав’язливі конструкції, складені з двох-трьох простих нот. І чому такі поняття як душевність, глибина, емоційність підмінена безликими термінами драйвовості, шлягерності, прикольності, бомбезності. Яке відношення всі ці терміни, зрештою, мають до мистецтва? І коли ми в черговий раз включаємо якесь модне музичне телешоу, чи улюблену ФМ-станцію, чи закачуємо до смартфона порцію модної музики — спитаймо себе: що я слухаю?!!

Гігабайти обезличеної клонованої, генномодифікованої музики гуляють в нашому інформаційному просторі. Ті, хто зранку до вечора із задоволенням споживає цю музику — ким вони є? Адже недарма кажуть — ми є те, що споживаємо. Невже по наших вулицях давно вже блукають клони, які навіть не уявляють, що з ними відбувається?

І чи не тому «Голос країни», як глобальний, суто комерційний проект, що так активно і, треба сказати, уміло адаптується під українську культуру, викликає в мене таку тривогу і смуток. І тим більшу тривогу — чим більше він набуває рис українськості. Бо він нагадує мені реальну людину — рідну і близьку, але яку я поховав кілька років тому. А тут вона раптом підходить до мене, бере за руку і довірливо заглядає у вічі.

Але я не вірю. Бо знаю, що це лише КЛОН, який говорить незабутнім голосом рідної мені людини. Голосом моєї країни.

Анатолій Матвійчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.