Ексклюзивна хвиля

Історія зросійщеного українця

Мій шлях до себе був тривалим і, часом, непередбачуваним. Лишень років десять тому ледве почав намацувати під ногами твердий ґрунт, хоч берега в океанському тумані ще не бачив. Отак колошматив руками по воді, аби елементарно вижити. Чіплявся за все: творчість, роботу, родину, хобі, розваги, отримуючи лишень тимчасове емоційне задоволення від сталих заробітків, мовляв «усі цього прагнуть». Проте відповіді на базові питання: «хто я», «звідки» і «куди йду» не мав.

Коли ж усі нетривкі конструкти, що базувалися на теоріях особистісного росту та соціального успіху руйнувалися, я раз у раз опинявся у вирі екзистенційних криз й гадки не маючи де ж шукати той напрямок, що виведе мене на твердий берег розуміння своєї справжньої суті та власного призначення.

Знав одне — десь в цьому світі є той Антін Мухарський, на якого мріє бути схожим АнтОн Мухарський — отой зросійщений українець, скандальний хе-хе шоумен, що народився в Києві, вчився в радянській школі, служив ще у радянській армії, 13 років був актором в театрі російської драми, рекламував пральний порошок та був одружений з гламурною телеведучою.

Та одного дня у Москві в черзі на літак до Лос-Анджелеса я поставив собі питання: чим я — українець — відрізняюся від росіян? Адже якщо я виглядаю як росіянин, мислю як росіянин, розмовляю як росіянин, то я, вочевидь, і є росіянином, навіть якщо показую прикордонникам український паспорт. Я тоді ще бухав, а тому на легкому алкокуражі заговорив голосно українською до друзів, які летіли зі мною. Відразу відчув як напружилась, закоцюрбилась черга. Й кількох секунд не минуло, як збоку пролунало зверхньо зневажливе «О, х…хли лєтят».

Це сталося у 2011-му. Саме цей рік я вважаю переломним для мого світогляду. На хвилі тотального зросійщення, яке відбувалося за часів Януковича, я прийняв рішення чинити спротив та СТАВАТИ УКРАЇНЦЕМ. Але що то за звір такий екзотичний — «модерний українець»? Що вирізняє його з тотального царства радянщини, російщини та малоросійщини? Носієм яких чеснот він є? На яких базових ідеологічних принципах має будувати власне буття?

Не буду зараз описувати усі подробиці пошуків самого себе. Виділю одну базову категорію ВОЛІ — як в контексті свободи, так і в контексті вольового зусилля для її здобуття. Саме усвідомлена, концентрована дієва воля здатна змінювати цей світ, оскільки передусім змінює нас. Ось чому в російській інтерпретації слово «свідомий» на адресу українців звучить як лайка, бо природний стан російської душі — неусвідомлений, руйнівний Хаос.

Щоб вирватись з цього Хаосу зросійщення, я почав ДІЯТИ. Того ж 2011 року з’явилися музичні проекти «Орест Лютий» та «Мама-Анархія» — махновські та анархічні пісні від минувшини до сьогодення. Адже перманентна анархія справді прошита в нашому генокоді. Інколи вона рятує, як сталося у випадку з Майданом, що став взірцем націонал-анархічної бунтівної стихії, якій жодна політична сила чи самозвані лідери не могли дати раду, бо кожен з нас був «і один в полі воїн». Природний український анархізм у вигляді добровольчого та волонтерського рухів перших років війни зупинили регулярні російські війська. Всі ми діяли на свій ризик і розсуд, не маючи єдиного керівного штабу, бо Держава не справлялася. Зрештою на той час ще і не мали власної Держави, але натомість якесь пострадянське квазіутворення, без чіткої ідеології, стратегії, ментальних маркерів, національних принципів.

Вона (Держава) почала окреслюватися трохи згодом. Коли з’явилась справжня українська регулярна армія, мєнти перетворилися на поліціянтів (не все як хотілося, але утримайтесь від злобних коментарів), відбувалися повільні, але вкрай необхідні процеси декомунізації, українізації медійного простору, Україна ставала справжнім, а не номінальним, суб’єктом міжнародної політики. Ми отримали Безвіз, Томос, задекларували свій курс до НАТО — і ці досягнення я вважаю магістрально-історичними та державоцінними.

Ось чому мій нинішній світогляд змінив вектор руху від анархічно-бунтівної складової в бік усталеної державницької позиції. Але за якими принципами будувати сучасну Українську Державу?

Як свідчить історія, найбільші біди Україні у 20 столітті принесли ліві рухи, що керуючись маніпулятивними гаслами про «Свободу, Равєнство, Братство», зламали хребет нації, винищивши мільйони носіїв природного українства — дрібних та середніх господарів, хазяїв-індивідуалістів, яких зневажливо таврували «куркулями», інтелектуалів, що обстоювали національні чесноти, звинувачуючи у всіх формах буржуазного націоналізму. Зазирнувши до Вікипедії, я із здивуваннням прочитав наступний абзац:
«Термін «український буржуазний націоналізм» з’явився у 20-х роках XX ст. спочатку в компартійних документах, звідки перейшов до публіцистики та наукової літератури. Він виконував функцію ідеологічного замовлення. Іншим ідеологічним замовленням було ототожнення в радянській історіографії українського націоналізму з фашизмом, у першу чергу, з німецьким нацизмом. Кінцевим продуктом програмних цілей ВКП(б) було нагромадження в суспільній свідомості стійких стереотипів несприйняття щодо таких понять, як «націоналізм», «бандерівець», «український патріотизм», «приватна власність», «греко-католицизм», «уніатство» та інші».

«О! Та це ж як про мене написано!» — зрадів я. Саме так окреслюють мою діяльність й нинішні російські та проросійські ЗМІ в Україні. Адже за ідеологічними принципами все збігається: я — правий консерватор, який свідомо обрав шлях національної ВОЛІ, супротивник лівих ідеологій як західного, так і російського штибу, котрий будує своє життя за принципами поваги до приватної власності, належності України до європейського історичного та культурного поля, на всіх рівнях протистоїть ментальному варварству та євразійському тоталітаризму, вірить в еволюційний поступ та науково-технічний прогрес, не виключаючи Божественної суті Світоустрою, а також у примат Держави, що є єдиним прихистком для формування та збереження Нації — неповторної квітки у саду світових культур.

Отак, досліджуючи власний шлях до українства, я дістався розуміння, що основний постулат українського буржуазного націоналіста звучить так:

ПОЛЮБИ УКРАЇНУ В СОБІ, а тоді вже потроху розширюй її межі та кордони у зовнішньому світі. Мрієш здолати Росію — передусім здолай Росію у собі. Твори українське, пильнуй українське, шануй українське, підтримуй українське. Бо якщо передусім не полюбимо самих себе, як можемо вимагати любові від світу?

Це я до чого?
А до того, що ми з моєю коханою Лізою (теж лютою буржуазною націоналісткою) ЛЮБИМО ВСІХ В УКРАЇНІ СУЩИХ ТА ВІТАЄМО З НОВИМ РОКОМ!!!

Антін Мухарський

1 Коментар

  1. Анатолій Пінчук

    Непростий шлях (від АнтОна до Антіна).
    Та Ти його пройшов, і це головне. Вітаю!
    Значить, можливо?
    Це я до чого… Знову повертаюсь до тих 73,22%, частину яких було тимчасово скалічено «кварталом» — «какая разніца», а хтось просто ще не знайшов себе, не відчув себе УКРАЇНЦЕМ.
    А часу з кожним днем все менше та менше…
    ТАМ пропаганда працює 24/7, більшість обивателів вже «поїхала» чи попливла «пєрєд ліцом нємінуємово вторжєнія злобних УКРов-бандєровцов»!
    А більшість нашого віруючого народу на Різдво знову піде до промосковських церков – в більшості громад Чернігівщини (і не лише там!) інших церков і немає! Місцева влада вже давно так звикла – «свій батюшка»!

    Але чи свій?
    ЧИТАЙТЕ і ДУМАЙТЕ!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.