Племінниця через війну вчиться зараз в німецькій школі, 11-му класі. Звернула увагу на відмінності мислення наших і німецьких дітей. На уроці учні обговорюють тему виховання: вчитель пропонує розвинути асоціації по темі. У наших співвітчизників ця тема обмежується стандартним набором банальних стереотипів: послушність, старанність, ввічливість, обов’язки і т.д. Німецькі діти розвивають тему незрівнянно далі.
Для них поняття виховання — це процес пристосування до життя, отримання різноманітних навичок, спосіб пошуку себе, визначення своїх схильностей, вибір професії, план життя, кар’єра, вміння домовлятися. 15-ти літня дитина вже схематично будує своє майбутнє життя, вона вже має план і шукає засоби його реалізації. Німці і, можна сміливо сказати, всі німецькомовні народи, характеризуються здатністю до чіткого практичного мислення, до раціональності. На відміну від нас, яким більш притаманна емоційність та іраціональність.
Вся історія, культура, архітектура, економіка говорить нам про германську раціональність. В рейтингу рівня суб’єктивного відчуття щастя перші 10 місць крім Фінляндії і Нової Зеландії, зайняли країни саме германської групи, а українці посіли перші місця з кінця, десь 235-те… Німець бачить проблему і має стандартний алгоритм її аналізу та вирішення. Німця не так просто обдурити, тому що він схильний до аналізу, він бере до уваги не слова, а факти. Українця легко обдурити, тому що він не думає, а переживає і реагує на емоції і не приймає фактів.
Неможливо уявити, щоб німці вибрали в президенти циркового клоуна, просто таки неможливо, тому що це для них буде повним абсурдом, як і для будь-якої душевноздорової, адекватної, раціональної людини. Але українці це зробили, саме тому, що вони не думають і не мислять, а сприймають все емоційно — цей дядько хароший, бо мені нравиться, а той поганий, бо я так відчуваю, бо так кажуть люди, і мені не потрібні ніякі докази і факти.
Німець своїм розумом моделює своє майбутнє життя і в міру сил реалізує його. Саме тому вони щасливі, скласти план і реалізувати його — це дає відчуття задоволення собою, відчуття щастя. Українець не користується розумом. Вороги йому пропонують під час війни замінити досвідченого, патріотичного головнокомандувача, який 5 років успішно захищає країну на артиста з шапіто. Українець двома руками за, його мотивація: хоть поржом. Чисте безумство.
Приходить війна, як і мало 100% це статися після його вибору, українець радіє і прославляє головнокомандувача, мотивація: бо не втік. На голову падають бомби і ракети, країна в руїнах, сотні тисяч вбиті і поранені, десятки тисяч без рук, без ніг, сотні тисяч воюють, тисячі в полоні, мільйони стали біженцями. Українець горює. За що нам такі біди, за які гріхи. Він уже не пам’ятає, що сам це обрав, сам хотів поржать.
Гадаєте, хтось задумався, хтось обговорює, хтось старається розібратися в причинно-наслідкових зв’язках. Ні. Ніхто нічого не обговорює, ніщо нікого не цікавить. Українець слухає тупих продажних експертів і вибирає їх по принципу: подобається – не подобається тембр голосу, зовнішшній вигляд. Швеця і Портнікова, які оперують фактами, аналізують факти – дивляться пів відсотка. Мало того, серед більш-менш нормальних є такі, хто застерігає не дивитись останніх, бо можуть обмануть, тобто для них експерт, це той кому можна тільки вірити, а не обдумувати сказане.
Все обговорення між собою зводиться до безкінечного повторення заїжджених тупих фраз: американці не дають нам достатньо зброї, американці нас зливають… І жодної найменшої думки про свою відповідальність. Як тут будеш щасливим, якщо ти кончений ідіот, який сам собі стріляє в ногу, відкриває ворота ворогу, роззброює власну країну, розміновує мости, запрошує ворога себе вбивати і не хоче (хоча може) сісти і проаналізувати причини і наслідки. Як тут будеш щасливий, коли твоє майбутнє не залежить від твого розуму, а залежить від твого безумства, від твоїх ідіотичних емоцій, через які будь-який жулік може керувати твоїми діями.
Резюме.
Ми українці належимо до індоєвропейської групи народів, всі вони тою чи іншою мірою подібні між собою, і саме через емоційність, чутливість, чуттєвість вони досягли тих вершин, які недосяжні іншим народам. Колись давно спільні з нами предки античних греків, латинян, індусів емігрували з наших теперішніх територій і розвинули свої здібності в більш сприятливому кліматі і місцях. Тому що з такими задатками краще жити подалі від хижаків.
А якщо нам випало жити в цьому нещасному місці, серед хижих народів, то потрібно змінювати себе і пристосовувати до місця і обставин. Потрібно правильно виховувати дітей, вчити їх користуватись власним розумом, адже ми не те, що не маємо розуму, ми просто його не використовуємо, змінювати старі і набувати нових звичок. Одним словом, не продовжувати бути тупими емоційними дегенератами, над якими сміються всі цивілізовані народи.
Тарас Кулик
