1955 рік.
Події у світі: 12 лютого — В Радянському Союзі ухвалено рішення про будівництво у Казахстані космодрому Байконур. Перейматися ж проблемами народу було ніколи і не так престижно, як створювати ядерну палицю, якою СРСР лякав увесь притомний і нормальний світ.
27 лютого — ФРН стала суверенною державою. Франція, Велика Британія і США відмінили дію окупаційного режиму. Одним із символів «Німецького економічного дива» були автомобілі «Фольксваген», які стають візитівкою німецьких міст, котрі ще 10 років тому стерті до підвалин війною.
В СРСР тим часом будують стартові майданчики для ядерних ракет, а основною транспортною одиницею залишається колгоспний коник.
15 квітня – У США відкрито перший McDonald’s. У перший день роботи в ресторані продавались гамбургери по 15 центів і картопля «фрі» по 10 центів, а виручка загалом склала 362.12 долара.
В СРСР тим часом і слова такого — McDonald’s — не чули, просто їли картоплю «мундєрку» з квашеними огірками і пишались, що скоро «на Марсє будут яблані цвєсті».
9 травня — ФРН прийнято до НАТО. Який жахливий символізм для радянської людини! У Німеччину увійшли вояки НАТО! 9 травня! Правда тоді цей день не був ні святковим, ні вихідним, він стане таким лише з 1965 року.
13 червня — В СРСР відкрито нове родовище алмазів — «Мир», на території Якутії. Промисловий видобуток тут розпочався через два роки і тривав до 2001-го. За цей час було видобуто дорогоцінного каменю на суму понад 17 млрд дол США.
А радянські люди тим часом працюють у колгоспних ланках, сапаючи руками буряки, щоб рідна держава зробила з нього цукру, продала і на виручені гроші допомогла будувати комунізм в усьому світі. За 17 млрд доларів його ж не побудуєш. А як продати цукор, то тоді….
17 червня — Відбувся перший політ радянського пасажирського реактивного літака «ТУ-104». Для подорожі літаком потрібен був паспорт, який радянським селянам був «не положений». Тому, скажімо, породистий пес, маючи паспорт, міг подорожувати літаком, хоч і з хазяїном. А породистий колгоспник, але без паспорта – ні, хоч і з головою колгоспу.
17 липня — Поблизу Лос-Анжелеса відкрився перший Діснейленд, тематичний парк розміром 160 акрів, будівництво обійшлося в 16 мільйонів доларів. Діти села Рубанка на Чернігівщині тим часом обходилися «тематичними парками» на диких ставках чи річках, які були створені самою природою і звичайно ж економили 16 млн.
5 серпня — У Німеччині пройшли урочистості з нагоди випуску мільйонного легковика «Фольксваген 2». Тим часом у країні «вкуснава пломбіра» більшість будівників комунізму мільйонами волів і коней їздили і без такої урочистої помпи.
25 жовтня — У місті Менсфілд, штат Огайо, американська компанія Tappan Company вперше продемонструвала побутову мікрохвильову піч. Новий побутовий пристрій вартістю 1200 доларів давав змогу за 22 секунди приготувати яєшню і за 90 секунд – біфштекс.
Подумаєш…
У нас, в СРСР, на оберемку соломи, спаленої в екологічно чистій печі готувався харч на увесь день для всієї родини, без доларів, біфштексів і тих 22-х секунд на яєчню.
А тепер – окремо взяте село Рубанка,
Бахмацького району на Чернігівщині,
того ж таки 1955 року
Ранок у бідній колгоспній родині починався з квесту: «Знайди паливо». Батько, який прийшов з фронту Другої світової війни без ноги, ока та пораненою у лікті лівою рукою працював об’їждчиком, тобто наглядачем за полями.
У його обов’язки, на щастя, вже не входило ловити земляків «за п’ять колосків» і давати їм «путівку у Колимські санаторії». Мав бричку і коника. От за його допомогою, вранці, годині о четвертій, він їхав до колгоспної скирти соломи ̶л̶ю̶б̶у̶в̶а̶т̶и̶с̶я̶ ̶з̶о̶р̶я̶м̶и̶ ̶т̶а̶ ̶с̶т̶е̶р̶е̶г̶т̶и̶ ̶ красти солому. Під його прикриттям до скирти приходили й сусідки, щоб теж прихопити оберемок ̶р̶о̶м̶а̶н̶т̶и̶к̶и̶ соломи.
Вдома соломою топили піч, від її вогню готували їсти на увесь день. От уміли ж дивитися в майбутнє! Тільки у ХХІ столітті світ переходить на відтворювальні джерела енергії, а в совєцькому союзі вже тоді це знали і широко використовували.
Не уявляю, як оберемком соломи можна натопити в хаті… Хоча і хата ж була нова і модерна. Дерев’яна мазанка з глиняною долівкою взимку по максимуму використовувала енергоощадні технології – обставлялась паличками, за які закладалась картопляна гичка та кукурудза. Виходило тепло, надійно та стильно, на заздрість усьому прогресивному людству.
Сучасна дітвора крім комп’ютерних ігор із задоволенням дивиться фільми жахів, а тоді із захватом ділиться враженнями і навіть боїться поночі виходити на вулицю. А ось у ті далекі вже часи був «соцреалізм», усе було справжнім, натуральним, дерева вищими, сонечко яскравішим, трава зеленішою, а фільмів жахів не було взагалі.
Зате був сусід, трохи не сповна розуму, не шкідливий і не злий начебто, але зі звичкою ходити місячними ночами. Однієї такої ночі він заглянув до хати наших героїв. Діти спали на печі, батьки на полику (таке розкішне дерев’яне дво-, три-, чи п’яти-місне спальне ліжко).
Ніч, напівтемрява, світло місяця у вікні і постать із сокирою у хаті. Романтика! Тут і дорослому потрібно мати нерви, мов канати. Чого вже він приходив — поколядувати чи засівати — не відомо. Старша дитина, дівчинка, прокинулась і веселим криком розбудила всіх, батько вивів непроханого гостя з хати.
Гість пішов, а страх у дитини лишився. І коли батьки одного разу подалися за соломою, мала прокинулась і побачила, що сама, хоч і з молодшим братиком, у замкненій хаті. «Радості» не було меж. Вона рубелем (праска тих часів, простіше кажучи дошка із зубцями, якою тягали качалку з намотаною одежиною по столу) вибила віконце і кричала так, що Левітан у Москві здригався.
Дитину почули та заспокоїли, почався звичний робочий день. Після сніданку батьки йшли на роботу — батько в об’їзд, мати в ланку чистити буряки. Буряки були стратегічною радянською с/г культурою, з них робили цукор, а він робив життя дружніх СРСР африканців чи азіатів солодшим. Те, що буряк чистили вручну ножиками до морозів, або й під час них, сидячи на віхтику соломи в чистому полі (а віхтик теж не викидали, а несли додому, це ж альтернативна енергетика, паливо) — то ж чиста дрібниця і тільки користь для здоров’я.
А діти отримували свій «трудомінімум» на день. І діло робилося, і менше часу на пустощі, і на свіжому повітрі, не те, що зараз, сидять на диванах у теплих хатах, граються в інтернетах.
«Трудомінімум» — замести двір, хату, погодувати птицю та молодшого братика, води принести… Ніби й не завелике коло обов’язків, а часу на пустощі не зоставалося. Власне, з іграшок була тільки лялька, з ганчірок скручена, до речі, цінність неймовірна. Саме її першою викинула у вікно мала, коли залишилась у хаті сама.
Звичайними розвагами совєцьких дітей тоді були гра у хованки чи квача, пустощі на сільському ставку, які починалися від часу, коли скресала крига і можна було кататися на крижинах. Влітку ставок був для усіх дітлахів і дитсадком, і школою, і Диснейлендом.
Героїня цієї розповіді і досі згадує, як добре було у дідуся в селі Терешиха.
Поратись не змушували, лише гусей доводилось пасти. Це була така собі дуже рання версія сучасної комп’ютерної гри «Ферма», тільки дуже онлайн, зі справжніми росами, туманом, сонцем та дощем. Ранній підйом уранці теж малій не подобався, але це було краще, ніж щоденні клопоти вдома. І насмішкуватий дід обіцяв малій: «Йди гусей пасти, йтимеш заміж, то дам тобі… раного гусака!».
– Дідусю, я не хочу… раного!
– То йди пасти, може дам і справного.
А вдома, після виконання всієї роботи, що батьки сказали, малеча чекала їх на хатній призьбі (це такий майже пентхауз, тільки низенький). Старша сестра ще довго боялася бути у темряві в хаті, навіть з братиком.
Не виконати всю хатню роботу тогочасним дітям було так само страшно, як сучасним дітям не пройти рівень у грі і «не зберегтися», тільки тих дітей чекала своя «точка перезавантаження», іноді у декого навіть з батьківським ременем.
Батьки поверталися додому вже добре поночі, мусили ще порати худобу, аж тоді, пізно, родина вечеряла при світлі яскравої і екологічно чистої гасової лампи. Так і спливав ще один робочий день.
Сергій Балашов
