Ексклюзивна хвиля

Останній день того сумного червня…

У нього був смертельний напад 23 червня, з якого вдалося вийти. І, звісно, Чернівцями поповзли чутки. 30 червня 1995 року, о 10 годині 20 хвилин, серце Назарія Яремчука зупинилося. Є у цьому щось містичне і загадкове, адже саме тоді зупинився і його наручний годинник… Співака такого польоту, такого голосу і такої краси ховали вперше за роки Незалежності. В останню путь артиста спекотної неділі 2 липня провели ті, хто його так палко любив. Складалося враження, що на похорон вийшло все місто — від малого до великого.

30 червня 1996 року Чернівецька філармонія організувала концерт-реквієм на роковину смерті Назарія. Не знаю достеменно кому належав задум і скільки тих годинників було виготовлено, проте їх вручали кожному з артистів, хто тоді виходив на сцену. Я ж чекав Василя Зінкевича за кулісами. З ним ще на похороні домовилися, що обов’язково вшануємо Назарчика на 9, 40 днів і на роковину. І так було.

… А потім всі зібралися в ресторані готелю «Дністер». Я сидів між Павлом Дворським і Раїсою Кириченко, яка розповіла історію про те, як її старенька мати зреагувала на трагічну звістку про смерть Назарія. Вона сплеснула руками і спересердя промовила: «Бозюню, а що той другий тепер буде без нього робити?!» Вона пам’ятала той незабутній час, коли Назарій і Василь Зінкевич були разом у «Смерічці» Левка Дутковського… А тоді, у Чернівцях, Василь лише зійшов зі сцени і відразу сказав: «Малий, забери той годинник. Ти знаєш куди його треба віддати…»

Лише з роками помітив, що Зінкевич не лише перестав ходити на похорони, в розмовах постійно просив не згадувати померлих… Не раз телефонував, аби надіслав йому знимки молодості, правда, неодмінно наголошував: «Тільки позитивні, я тебе прошу…» З роками до аерофобії (завжди боявся польотів літаками, тому ніколи не був на гастролях за океаном, а в радянський час — в Афганістані), додалася ще й танатофобія — боязнь смерті… Правда, Василь Іванович тепер уникає зустрічей і розмов з більшістю людей, навіть з тими, хто з ним був протягом життя, має ще одну фобію, назви якої не знаю…

Нічого страшного в тому нема, адже всі ми різні. І кожен з нас має право мати своє право…

Коли ж у Тернополі СШ №6 отримала право носити горде ймення Назарія Яремчука, той «Зінкевичів» годинник зі стрілками на 10 годину і 20 хвилин, я передав у шкільний музей, де він уже не один десяток літ зберігається…

У день смерті Назарія Яремчука хтось залишив записку на могилі Володимира Івасюка, у Львові, на Личаківському цвинтарі: «Володю! 30 червня 19 дев’ятдесят 5 року у Чернівцях помер на 44 році життя Твій побратим, народний артист України, який у часи московської окупації не співав чужинецьких пісень, — НАЗАРІЙ ЯРЕМЧУК. Вічная Вам пам’ять»…

На все воля Господня. Чому так рано Отець Небесний забрав Назарія Яремчука в розквіті сил, не можемо гадати. Мабуть, мав він залишитися пісенним символом. Як і Володя Івасюк… Обидва стали еталонами совісті, честі, мірою таланту нації. За популярністю з ними не зрівняється ніхто. Так було тоді, так залишилося досі…

ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ…

Михайло Маслій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.