Оті кольорові на світлині камінці — усі такі гарні хіба тоді, коли омиваються морською хвилею… Турботливе море не дає їм обсохнути під палючим промінням Сонця, а навпаки, разом із ним засвічує на камінних пласких гладесеньких поверхнях міріади зблисків…
Але щойно віднесеш камінці подалі від моря, вони висихають, втрачаючи яскравість барв, і стають вже не морськими камінцями — лискучими й кольоровими — а звичайним, дещо тьмяним камінням. Лише кілька з добрячої купки таки лишилися барвисто-справжніми. Певно, вода, що дарує блиск, для отих кількох небагато важить.
І думаєш, а так і з людьми: багато хто сяє і виблискує лиш у певному середовищі, наче облитий патокою слави і благодатного оточення. По суті, аж нічого не вартими насправді, тьмяними і ніякими…
Та все ж… кілька камінців залишилися такими, як і були…
Марія Чендей-Трещак
